З малюком по Індії-3: тотальна жесть Делі. Адаптація

Дитя наше в Делі привертає дуже багато уваги. І на вулицях, і, здавалося б, у цілком захищених від висадів місцях: зранку ми сидимо в кафешці, я вайфаю квитки далі, дитя спить у дружини на руках…. Місцевий сісадмін – 17 років, на вигляд — усі 25, увесь час лапає дитя – таке вже воно йому біле й гарне — і за щоки щіпа, і, врешті-решт, не витримує і цілує в лоба :) Багато знайомих українських мам такої наруги б не витримали і в цей момент впали б у стан бактеріологічного висаду чи істерику. Але ми вже не боїмося. Ну, може, зовсім трохи. Але параноїдальну думку обробити дитя після цього антисептиком давимо в корені. Такі тут кафе. Іц окей. Шанті, шанті, шанті.

До речі, про кафешки: капіталізм змінює Індію, але Індія страйкс бек: це, мабуть, єдина країна на планеті, де поширені вегетаріанські(!) макдональдси.

Отже, щоб потрапити в страшне Делі ми пролетіли map flight З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація 5000 км  лоукостом Air Arabia заплативши по 630 доларів з істоти за квитки в два кінці, притім у квитку назад можна міняти не лише дату, а й маршрут. – Якщо ми після Індії опинимося в Непалі, Бангладеші чи Шрі-Ланці і захочемо раптом повернутися в Україну, Арабія забере нас. Для таких квитків – Арабія найдешевший варіант, в Індію з України літає ще й російський Аерофлот, ціна майже така ж. Раніше дешевше і якісніше возив Аеросвіт, але зараз в нього якісь неприємності, здається його з’їла чи з’їдає МАУ і возити співвітчизників в далеку Бхарату Аеросвіт перестав, чим миттєво скористалися конкуренти – ще минулого року Арабія возила в Індію й назад за 430 доларів.

Отже, ми в Індії. І що тут робити? — спитає дехто – пізнавати довколишнє, спостерігати, вивчати, питати, брати участь. Це все дуже цікаво. Принаймні нам, іншим українцям (яких попри зростання цін в Індії з кожним роком стає все більше), та європейцям, які тут живуть у величезній кількості. Як на мене, це прикольніше, ніж проводити час в Туреччині чи Єгипті з пакетом 5+ультра-ол-інклузів з обов’язковим баром з бухлом прямо в басейні.

Але, це в теорії. А поки що нам здається в цій страшній дірі, страшніші за яку на планеті, кажуть, — лише Калькута і Мумбай, робити нічого, і тре просто терпляче чекати, поки ми нарешті зрозуміємо, куди їхати і зможемо звідси забратися в якесь приємніше місце.

ПІДГОТОВКА ДО ІНДІЇ

Готуючись до подорожі ми читали і слухали багато історій про пригоди, в які потрапляє чікен, і думали, що достатньо готові до всього, що тут може статися, але реальність виявилася значно жорсткішою, однак все одно не такою жорсткою, як у будь-якому з міст української Донеччини – в Індії тебе можуть розвести на деяку суму грошей, але рідко на всі, і при цьому тілесно ні в якому разі не пошкодять. Дехто з туристів, особливо з м’яких, ніжних та довірливих європейців на делійських “розводах” легко втрачає по кілька чи й по багато сот доларів – такі таланти місцевих майстрів.

Їдучи сюди, для кращого “вживання в культуру” ми збиралися трохи підучити мови, але не встигли – кілька слів на хінді, абсолютно непотрібна в побуті класична термінологія санскриту, вивчена ще в могилянці, кілька фраз, які запам’яталися зі знайомства з крішнаїтами http://infoporn.org.ua/materials/articles/Hto_taki_krishnaiti_i_shcho_voni_roblyat_v_Ukraini/42841, ну і деванагарі – спільний для санскриту, хінді, маратхі і ще кількох менш поширених мов алфавіт, який я колись вчив і дещо підзабув.

Вже аеропорт наносить по деванагарі перший удар – стоячи перед табличкою і довго її вивчаючи, я впізнаю лише голосні, КА, ГА, ЛА і ще кілька складів. але все інше вивітрилося, повністю прочитати жодної таблички так і не вдалося. Доведеться діставати шпаргалки…

ДЕЛІ-ДЕЛІ

Делі росте настільки швидко що, здається, вибухне не витримавши росту. Населення міста збільшилося вдвічі за останні 20 років.IMG 3990 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація Забудова, крім нових районів – одно- і двоповерхова, тому місто займає велетенську площу. Половина мешканців живе в нетрях, без стабільного доступу до води (Делі вже випило майже всі артезіанські горизонти під собою і водопостачання з кожним роком стає все більшою проблемою) і найелементарніших (з точки зору європейця) житлових чи побутових умов, каналізації…

При цьому столиця стрімко розвивається – престижне Південне Делі – цілком сучасний район, зі своїми хмарочосами, хайтеком, індійською Силіконовою Долиною та всією необхідною інфраструктурою.

Так, Делі швидко еволюціонує: щодня будуються кілометри нових доріг, все нові й нові станції зручного метро, влада, до речі, скоро збирається запустити ділянку з безколісними магнітними потягами, які швидко розганяються і дешевші в експлуатації, ніж колісні, а наш смердючий Мейн базар Пахар Гандж виглядає вже зовсім не таким, як його побачили українські мандрівники всього три роки тому.

Слово –київському фотографу С.Стрільцю: “мій перший приліт в Делі: зранку сіріє і ми наважуємося визирнути з готелю, подивитися де ми і що довкола, бо приїхали вночі і ще ніхріна не бачили. І тут стрес, шок, жах: за дверима хостела вбита грунтівка, напіврозбиті залишки асфальту, в обидва боки, скільки видно, дві треті ширини дороги зайняті тілами бомжів, які сплять серед сміття і об’їдків, вкриті хто коростою, хто кульком, хто старою клейонкою чи зарослою грибком потемнілою фанерою. Вони брудні, холерні, прокажені, з безліччю стрьомного виду шкірних хвороб. Серед тіл тиняються собаки, корови, штин стоїть такий, що голова крутиться, а нутрощі смикаютсья, щоб вивернутися, проходить трохи часу і вся ця величезна кількість людей силою одного імпульсу починає ворушитися і вставати. Тут же на перехресті починають збирати сміття – швидко утворюється величезна купа п’яти метрів заввишки і завдовжки в усе перехрестя – там залишки їжі, якесь сміття з гестхаузів – використані прокладки, кульки, органіка й неорганіка і це все страшно смердить, бомжі кидаються в цю купу і починають видирати недоїдки, шкірки бананів, з яких ще щось можна висмоктати, упаковки від йогурту; все це ж у конкурентній боротьбі намагаються згамати собаки й корови — корови видирають у собак і людей, собаки — в корів і в людей, а люди — в корів і в собак… Звичайна щоденна боротьба за існування. Від вигляду цих натовпів бомжів, що риються в помийках прямо серед вулиць ми в повному шоці, йдемо переступаючи через прокажених… моя мама б сказилася…

Сьогодні все вже “цивілізувалося”:

 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

Все для чікена

купи сміття значно менші, бомжів і прокажених під ногами вистачає, але їх вже не треба переступати – є простір щоб обійти, місцями лежить цілком пристойний асфальт, під яким місцями вже лежать труби, якими в готелі тече вода. Але стара вулична каналізація під відкритим небом, або ж прикрита де-не-де бетонними плитами, все ще функціонує, смердить і кудись несе нечистоти міста – мабуть у священну для індусів річку Ямуну.

ІНДІЙСЬКІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЧИСТОТУ

В індусів взагалі інакші уявлення про чистоту: більш релігійні – якщо ти не помився після ходіння в туалет, ти брудний, якщо не роззувся у храмі – взагалі свиня чи собака (індуси цих істот вважають найбруднішими). Але інша справа вулиця. Тут все о’кей — аборигени смітять не просто багато, а дуже багато, скрізь, на кожному кроці. На вечір місто просто завалене брудом. Насправді, їхні комунальники просто молодці, що не помирають під таким тиском трешу і досить оперативно реагують на всілякі трабли – під нашим готелем прорвало якусь товстелезну трубу, зранку її викопали, пообіді вже все було заасфальтовано.

СМОГ ДЕЛІ

Місцевий смог виявляється дуже жорстким – ми кашляємо, багато місцевих і іноземців ходять в масках. Індустрії тут дуже мало, штин від неякісного пального, яким користується величезний автопарк Делі – в основному триколісні авторікші, числені автобуси і приватний транспорт – усі, схоже заливають в баки не бензин, а пекельну мішанину важких металів. Як люди тут живуть роками – не уявляю. Місцева влада з проблемою справитися не може, хоча докладає титанічних зусиль – Делі пишається однією з найбільших кількостей дерев серед індійських міст: скрізь видно, як будівничі магістралей старанно вписували старі великі дерева в острівці на автострадах, в тротуари, робили для них спеціальні отвори у бетонних огорожах – у нас би ці дерева не церемонячись зрізали, як зайві завади будівництву.

Ми спробували проїхати в черговий “тру говернментал туріст офіс” – здається, що тут кожна випадкова людина — насправді зовсім не випадкова, а агент якихось чергових зазивал. Торгуємося з рікшею, він пропонує скинути ціну в обмін на те, що ми “пять мінут гуляй-гуляй” по магазину, в який він нас завезе. Рішуче відмовляємося, щоб не підтримувати цей маразм.

Наш Тімоті – скрізь зірка: індуси кидаються з ним фотографуватися, торкнутися намагаються і діти, особливо школярки, і дорослі чоловіки й жінки.

Добираємося до місця і перед нами постає питання: як ззовні відрізнити урядовий турофіс від неурядового, який під нього старанно маскується? Наших інтелектуальних сил явно недостатньо: вивіски, беджики, шарові карти, які офіс дає туристам, все бездоганно, все красиво, навіть важка, явно давня бронзова табличка на стовпі, яка стверджує, що перед нами урядова будівля. Нам знову так само парять квитки в непотрібні подорожі, чи це а) черговий фейковий офіс, чи б) таки справжній офіс, який почала використовувати залізниця явно з бонусами менеджерам-продавція-держслужбовцям за впарювання квитків. Тактика нав’язування і змушування до негайної купівлі така, як і в попередньому з точністю до фрази…Коротше, ми находилися і наприколювалися.

У відчаї ми вже вирішили, що нам так і доведеться проживши 3 дні в Делі так і не висунути носів за Мейн Базар – місцевої дупи, в яку всі мандрівники обов’язково потрапляють, і з якої намагаються якнайшвидше вибратся, бо тут все майстерно “заточене” під чітінг чікенів. Але склалося інакше і ми вдячні долі /обставинам / випадку / результатам гарної карми, що дала нам можливість вилізти за межі смердючого Пахар Ганджу і побачити інше Делі. Увечері другого дня починаєтсья цікаве: зустрічаємо співвітчизницю, якій ми привезли передачу у вигляді кіла гречки. Дівчина з Рівненщини вчиться індійській науці астрології в Державному Університеті Делі. Разом зі своїм другом заможним індусом з вищої касти везе нас по “справжньому Делі”. Місто цікаве, а наш Пахар Гандж виявляється малесеньким анклавом зі жлобським цінами. В делійців є своя Силіконова Долина, є суперсучасні будівлі і цілі квартали.

Стрімке зростання індійської економіки і розвиток самого Делі неминуче виражається в гігантських архітектурних проектах. Тільки якщо в постсовку дотичність до гігабаблолопотоків капіталізму виражають будівництвом фалосальних офісних чи торгівельних центрів типу надолобнеподібного Паруса чи пацаватого Глобуса у Києві, в Індії всим рулить релігія. Найкрутіші проекти останніх десятиліть, які стали свого роду візитівками Делі і символічні щодо потужного росту споруди – це колосальні проекти саме релігійного призначення — величні Лотосовий Храм Бахаї

Лотосовий храм Бахаї. Делі. фото вікіпедія1 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

і кришнаїтський храм Радхи-Партхасаратхи. Заходимо в останній, на вході — символічні “від терористів” металошукачі.

ISKCON Temple or Hare Krishna Temple Delhi Picture 1 delhitravel.org  З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

Ісконівський Храм в Делі. Фото delhitravel.org

Купую дитяті лотос, радості немає меж – він вперше тримає в руках цю чарівну рожеву квітку. Традиційна для храмів ISKCON пуджа, дитя знайомиться з індуїською культурою – “дарує лотос Крішні” — віддає квітку здивованому служителю-пуджарі, який кладе її на вівтар з зображенням божеств.

 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

Вівтар з Крішною й Радхою в Делійському храмі

Співвітчизниця розповідає цікаві історії про життя в Делі: виявляється тут не можна цілуватися в громадських місцях. Правило “заборони породжують криміналізацію” працює – молода індійська пара усамітнюється в парку на лавочці і тільки вони нарешті відважуються на перший поцілунок (в Індії в силу багатьох традицій це значно складніше ніж в нас) з кущів вискакують рядовий Сінгх і сержант Радхакрішнан з криками про порушення моралі і розкриття страшного злочину. Далі – вічна гра в гарного копа, який все розуміє, і поганого, неначе готового забити порушників моралі до смерті прямо на місці злочину, а їхні мертві тіла закатати у в’язницю на довічне… Після цього цирку копи врешті-решт зжалюються над молодими й дурними і пропонують “домовитися”.

ЗООПАРК

Очікування наше затягується, товариш поїхав у Раджастан на розвідку й не озивається – варто нам туди їхати чи ні, і ми вирішуємо на десять днів втекти з Делі до іншого друга в Рішикеш; в очікуванні автобуса туди, збираємося ще щось подивитися в Делі, оскільки вже доводиться третю добу сидіти в цьому місті. Image00005 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. АдаптаціяВ накатані туристичні місця типу пафосного Ред Форту, чи гробниці котрогось з Великих Моголів, до яких закликають туристичні путівники, йти не хочемо, натомість ведемо малюка дивитися всіляких тварючок в делійський зоопарк, який виявляється цілком пристойним і доглянутим. Плата за вхід для іноземців в десять разів вища, ніж для хінду. Окремий для іноземців і вхід до зоопарку. Індуси дуже смітять і в зоопарку, кидають все під ноги, попри оригінальні даст-біниs2 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація  на кожному кроці.


s1 196x300 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація
s3 213x300 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У них повністю інше уявлення про довкілля: лавки тут прості й навмисне антивандальні,

 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

молоді дерева в зоопарку міцно огороджують
 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

 – адміністрація знає, що індус може легко й особливо не задумуючись їх поламати. Довкола багато цікавих рослин, всі підписані, діти намагаються залазити на баньяни і німи, між ними бігають бурундуки.

Малюк отримує забагато уваги – індуси намагаються схопити його,вщипнути за щоку, просять сфотографувати, або й знімають на телефони без дозволу – white baby іще й з white hair – подія. В Індії колір шкіри (як і кастова приналежність, до речі) відіграє дуже важливу роль, тому наше чудо в центі уваги і в постійному від неї стресі.

 З малюком по Індії 3: тотальна жесть Делі. Адаптація

чорний женщин за білий мужчин

Кілька разів його досить грубо і безсоромно намагаються зловити на руки  і поцілувати. Врешті-решт малюк не витримує, хапає палку і починає відганяти настирних хінду,що трохи допомагає, ми теж відкидаємо зайву церемонність і починаємо бити по нахабних лапах – крім неприємності від зайвого вторгнення в наш тілесний простір (такого поняття у більшості індусів взагалі немає),нас ще дуже хвилює санітарна безпека – вони ж ці свої чорні рученята перед хапанням нашого білого дитяти не миють!!!. – За кілька днів і від цього накруту Індія нас попускає.

 

 

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.