З малюком по Індії-21: ПОБУТОВІ СТРАХИ І ПСИХОСОМАТИКА, ЧІТЕРСТВО І РОЗДУПЛІНИ

typova elektrychka 200x200 З малюком по Індії 21: ПОБУТОВІ СТРАХИ І ПСИХОСОМАТИКА, ЧІТЕРСТВО І РОЗДУПЛІНИВтрачання уваги і завтик в Індії карається, зазвичай, миттєво, і, зазвичай, фінансово — у нас закінчилися дрібні купюри, хоча ми в подорож передбачливо назбирали їх ніби достатньо; даємо 5сотку провідникові, купуючи рис. Він довго якось дає здачу, перераховує рупії… Поки до мене доходить, що здачі масік дав на сотню менше, індуса вже немає. Біжу за ним, але чітера вже ні в нашому, ні в наступному вагоні не видно. Повертаюся, сусід-індус кшатрійського вигляду спостеріг ситуацію, знаками пропонує доганяти чітера і ми біжимо крізь увесь потяг. У своїй звичній прострації ще й точно не пам’ятаю як виглядає жертва – маленький чорнявий у синій провідницькій сорочечці – але всі провідники, а їх багато, такі. Нарешті добігаємо через безліч завалених сміттям сліперів до головного вагона-кухні, — ось один, схожий на об’єкт полювання, — ні, не він, другий – кшатрій-сусід показує – он, заховався за якимось кухонним агрегатом, розбирайся. Підхожу, показую його три сотні і кажу — давай ще хандред. Хінду белькоче якесь каля-баля http://ahamot.org/pro-kalya-balya/, наполягаю: КАЛЯ-БАЛЯ, КАЛЯ-БАЛЯ! Спокійно, без паніки чи найменшої зміни в голосі чи виразі пики, ніби все абсолютно окей, дістає ще сотню і віддає. Дякую сусіду і повертаємося.

ПСИХОСОМАТИКА ПОТЯГА

Психосоматика сприйняття потяга вдома і в громадськитх місцях, ширше – в усій “громадській сфері” робить громадський транспорт, а надто залізничний, для постсовків символічно “нечистим”. Які б ми не були цивілізовані, ми ще чіпляємося несвідомим за древнє протиставлення сакрального (чистого) і буденного “нечистого” просторів. Це, вкупі з (псевдо)науковою промікробною і пробактеріологічною обробкою писхіки в системі загальної шкільної освіти тягне за собою багато поширених серед наших співвітчизників фобій – потяго- і вокзало-боязні, які, в особливо ніжних панянок призводить до витирання елементів потяга (мікробіологічно малоефективна, але символічно заспокійлива для psyche спроба сакралізації простору магічною дією) “стерилізуючими серветками. А ще трапляються такі симптоми потягофобії як призупинення деяких фізіологічних процесів, наприклад виділення в потягах та на вокзалах і переляк настільки сильний і стресовий для психо-гормональної системи, що людина може сама на собі виліти герпес самообсипатися прищами чи й, навіть, якимись серйознішими патологіями психосоматичного характеру. Коли ж такий українець потрапляє в індіський потяг, його страхи зростають багатократно.

Шоку крім неспівпадіння стандартів гігієни додає і те, що в самих індусів такого протиріччя між уявленнями про чистоту домашнього і громадського просторів немає і вони по потягу можуть ходити босими чи в шкарпетках (і, до речі, таке ми бачили і в Мексиці – діти цілком пристойного вигляду пари лазять в пилюці по автоовокзалу і батьки це сприймають нормально – наші мами вже б кричали на дитину, лупили б і наносили інші психологічні травми, які потім вилаязть боком протягом всього життя).

Ми – діти своєї культури, і як би не намагалися піднятися і критично аналізувати несподівані прояви її рудиментарних гірших рис, таких як побутові страхи типу торкнутися стопою підлоги в індійському душі або раковини чи унітазу в індотуалеті, все ж, вони захоплюють думки, викликають неконтрольовані реакції в тілі, провокують роздратування…

Або ж таке: індуси вітаються з нашою дитиною потиском руки – ааа!!!,  а коли вони ті свої руки мили… А чи миють руки їхні кухарі в кафешках?

На це питання ми знаємо безжалісно правдиву відповідь – ні, не миють – принаймні, так часто, як би цього хотілося чікенам. Або офіціанти, які, несучи тарілки й чашки з напоями, притримуючи, щоб не кинути їх, для надійності опускають в ємності великий палець – у наших кафешках за таке начальники вбивають; в Індії – нормальна буденна реальність, іц окей, а що тут такого, як може бути інакше.

Все це може призвести до зайвого нервового напряуження чікена (і майже всіх приводить), але коли попуститися і розслабитися життя стає значно легшим і ти розумієш, що це був лише один з накрутів, які тримали тебе “на взводє” і заважали жити радісно і щасливо, висмоктували в нікуди твою безцінну “енергію”. Що з цим робити – у нас лише один дієвий (не знаю чи для всіх) засіб: відслідковувати свій переляк, не давати йому захопити свідомість і обсипати тіло купою прищів, просто розслабитися.

Щоб отримати задоволення з цієї фантастичної країни і зберегти психіку здоровою, варто запам’ятати і використовувати постійно дві прості, залежно від точки зору, мантри або формули самонавіювання, або, як їх звуть всілякі схиблені на “позитивному мисленні” селфапдейтери – афірмації: англійська “іц окей”, і індійська – “ом, шанті шанті шанті“.

Знайомлюся з двома прикольними молодими хінду. Чи всі індуси брешуть про вік, чи вся молодь дійсно на десять років старша, ніж видається нам з Оленкою. Нові знайомі вертаються з весілля в Делі – один фрілансер-журналіст, інший, схожий на американського негра, накачаний власник кафешки в Маналі. Їдуть робити кафе в Гоа. Розповідають всілякі жахіття про досвід спілкування в гоа з росіянами і російською мафією. П’яному рашену індус просто не може сказати ні – тому індуси намагаються закривати кафешки раніше, ніж руссо-турісто нап’ються до агресивного стану і почнуть буянити.

prykolni indusyky З малюком по Індії 21: ПОБУТОВІ СТРАХИ І ПСИХОСОМАТИКА, ЧІТЕРСТВО І РОЗДУПЛІНИ

Дружні індусики розпитують про наш індійський досвід, про Україну, а у відповідь частують місцевими історіями про роздупліни і обретіння знання-віри:

Про п’ятидесятилітнього українця, який десь в Гоа займався органічним землеробством. І щось в нього, як то часто буває з “органічним зхемлеробством”, не клеїлося. Й він тоді вирішив, що допоможе семикратна парікрама довокола священного Кайлашу, обителі Шиви. Почав. І з самого початку першого обходу об щось пошкодився. По нозі пішло зараження, яке стало гноїтися і підбиратися до паху. Нога посиніла, але наш співвітчизник не здавався і продовжував обходити священну гору. Ішов і йшов і помітив, що рана загоюється і посиніння потроху спадає. Докінчив-таки всі сім кіл, рана затягнулася і невдовзі вилікувалася. Не знаю, чи налагодилося після цього сільське господарство чи вирішив змінити діяльність…

Ще запам’яталася історія про італійця, який десь в Маналі сам поліз гуляти горами. Заблукав, зламав гомілку. Зв’язку ніякого, довкола нікого. Капець. Нога дико болить. Полежав він, полежав, і тут змія лізе. У голові чи в душі, чи десь там ще в нашого італійця згадалася асоціація змія – Шива. Ну, й він давай повзти за змією. Довго вона його вела й вела і привела нарешті до населеного пункту…

 

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.
  • http://www.facebook.com/profile.php?id=100002385087777 Julia Julees

    )))) ихихи) выходит что брезгливость – это болезнь ума ? ) мы типа ее себе сами придумали – ну или от родителей переняли или от бабушек которые без остановки — “не суй в рот! помй руки! грязное! фу! выплюнь!” ну итд)

    • slava_uahamot

      от ти знаєш, багато в чому – так, і пізніші досвіди Індії це підтвердили. Але й забивати на гігієну теж не варто. тут важливо, як нам здалося, знайти якусь цю тонку грань між кіном-в-голові стосовно бруду, і власне гігієною. типу мити руки, але не параноїти, якось так:)