З Малюком по Індії-20: Потяг завдожки тридцять шість годин

map 2 karwar 2300 km 200x200 З Малюком по Індії 20: Потяг завдожки тридцять шість годинІндійський потяг схожий на нашу плацкарту, тільки замість наших шести полиць у блочку індуси вміщають їх вісім! Тільки хінду, ну, іще, мабуть, китайці, могли б додуматися до такого ущільненя, але все ок – їздять же в нас люди іноді “третіми полицями”, зовсім для цього не призначеними, тут же все значно комфортніше, ніж у вітчизняних плацкартах.

Отже, наші місця є, ми є, наші сусіди виявляються приємними індусами з донькою, яка намагається порозумітися з нашим Тімоті. Все, ніби, добре. Ми – єдині білі в вагоні.

SVYATA NAGREMUSHKA З Малюком по Індії 20: Потяг завдожки тридцять шість годин
Представниця загадкового виду нагремушок, відкритого Тімоті

Хінду ставляться цілком позитивно і без зайвого панібратства. Вони цікаві нам, а ми їм. Однак клятий мовний бар’єр не дає порозумітися. Хто там казав, що в Індії всі говорять англійською?

mangalaexpress delhi karwar2gokarna 624x481 З Малюком по Індії 20: Потяг завдожки тридцять шість годин

Через всю Індію до Океану

Знаючи, що дорога дуже довга, ми вирішили порозкошувати і взяти місця у втричі дорожчому вагоні класу “ас-3”, а не в звичайному сліпері, яким пересуваються хіпі і мандрівники без дітей, або ж мегавідважні мандрівники з дітьми. AC-3 відрізняється від сліпера перш за все ціною (1500 рупій = 30 доларів з носа, дрібні діти їздять безкоштовно; бюджетніший сліпер обійшовся б рупій з 500-600 з людини). В індійській залізничній системі є ще класи ас-1, -2, дженерал, та інші, про специфіку і досвід яких обов’язково розповім якось пізніше.

Сервіс в потягу, хоч і “з індійською специфікою” (“хінду стайл”), все одно, значно кращий, ніж в УкрЗалізниці, тут постійно розносять масала-чай (чай з молоком, цукром і спеціями) по 5 рупій – менше гривні за склянку. Останні, до речі, екологічно-картонні, на них написано “зіжмакати і викинути” – думаю, недаремно, — якщо цього не робити, винахідливі хінду з задоволенням наллють в них тобі чай по другому чи третьому разу.

Пропонують сніданок, ланч і обід – вегетаріанські і, здається, омлет, який в устах провідника звучить як щось схоже на “брамбулє”, притім це барамбулє (до речі, неіснуюче блюдо в екранізації “Гості з майбутнього” називалося випадково не брамбулет?) виспівується провідниками на всі лади, не гірше ніж “новий завоз” продавцями на київських секондах. Працівники розносять носять воду і всілякі напої.

Насправді ми всім задоволені – потяг не такий страшний, як малювала нам уява, вдень прохолодно, а за вікном і довкола показують цікаві кіна…

Та ось настає час нового випробування – розносять ланч. 80 рупій за підозріло червонуватого кольору рис з овочами. Обережно питаємо чи воно спайсі. – Ні, ні, ноу спайсі. Вирішуємо спробувати.

Вогонь спалює слизисті роту, — такого ми ще не їли, навіть в дабах, де їдять індуси. Мабуть, тре було порозпитувати більше і брати щось інше. ЦЕ їсти неможливо! Це пекельна отрута, ми в сльозах і соплях, але раптом виявляємо, що нам подобається, – ще кілька хвилин хапання повітря ротом і ось ми вже сміємося. (Тімоті спробував ложечеку і мудро їсти цю мішанину з рису, томатів, приправ і перцю чілі в трансцендентних кількостях відповився.) Сміються з нас і індуси, які цілком спокійно їдять те ж саме.

Зрештою “пекельний вогонь” прочищає дихання і покращує настрій – брати зовсім не спайсі було б чікенізмом, якщо ми дійсно не лише на словах готові “заглиблюватися” у місцеве життя і культуру. Остання раптом присилає черговий мінівисад – по підлозі на колінах знову приповзає хлопець і починає тряпкою прибирати, типу витирати підлогу. – О. Вау, сервіс, тільки “хінду стайл”? Ні, це не сервіс, масік символічно тернув підлогу і сидить тягнучи руку. Це чергова платна послуга, яку не замовляли? Ми морозимося. Хлопчина розслаблено сидить на підлозі і тягне руку, каля-баля. Спостерігаємо. Наші сусіди дають йому якусь дрібну монету. Хлопець зникає. Хм, що б це значило? Шок від незнайомого потяга пройшов, але наші невтомні іга придумали вже собі новий привід для турбот — якщо це крутий і дорогий ас-3, який же буде дешевий сліпер, яким нам їхати назад?

Епізод з дитиною-прибиральником отримав раціональне пояснення: кастова система вирішує проблему чистоти – шудро-діти повзають по підлозі і все прибирають, просячи за це грошей. Спостерігаю, як роблять сусіди. Дають дітям по рупії. Теж даю монету. Істота невдоволено кривиться – давай більше. Не даю. Сусідній вагон сліпер – “простий” плацкарт, від нашого відрізняється відсутністю “ей-сі” і шторок, які символічно закривають спальні полиці від проходу. Діти-прибиральники, схоже, там по підлозі не повзають – і вже за добу поїздки вся підлога захламлена сміттям – хінду мають незбагненну для нас звичку кидати все сміття собі під ноги.

ТАМБУР-СПЕЙС В ІНДІЙСЬКОМУ ПОТЯЗІ

Тамбурний простір організований значно раціональніше, ніж в совкових і постсовкових потягах і вартий того, що його описати:

train toilet hindu style 300x225 З Малюком по Індії 20: Потяг завдожки тридцять шість годин

індіан стайл туалет в потязі виявляється значно зручнішим ніж вестерн стайл

тут вміщається два туалети (жахливий юеропіан стайл і цілком зручний хінду стайл) і маленька раковина для миття рук і чищення зубів. Два вагони з’єднуются тамбурами без дверей, тому між ними єдиний спільний простір, що зручно – якщо два туалети одного вагона зайняті, через тамбур без дверей всього два метри до аналогічних інституцій сусіднього вагона, і для цього не треба відкривати-зачиняти четверо дверей, як в наших вагонах, тому проблем з чергами в туалети і чатуванням біля дверей у тісних проходах тут немає.

Є й ще один ергономічний бонус: зазвичай у спільному для двох вагонів тамбурі відчинено всі четверо дверей у зовнішній світ, що створює прекрасну вентиляцію і дає можливість стояти перед отвором у простір, що важливо для здоров’я психіки і очей при довгій подорожі. Ще в тамбурі відкидається маленька лавка-диванчик,

tambur dyvan indian train 225x300 З Малюком по Індії 20: Потяг завдожки тридцять шість годин

зручний тамбурний лавкодиванчик

де можна сидіти і дивитися у відчинені двері. Туди комфортно влазить троє або ж четверо чи п’ятеро, але вже не комфортно. Та  головне не все це, а феномен, який видається чудом і благословенням всього індуїського пантеону божеств – У ТАМБУРІ НЕ ПАЛЯТЬ!!!!! І це прекрасно. За одне це індусів, з усіма їхніми багами, варто любити і леліяти. Уявіть, немає газенвагену наших електричок і потягів, який, як тільки відчиняються двері у вагон, отруйною хмарою вривається у внутрішній простір не жаліючи нікого включно з малими дітьми.

 

Пара індусів урбанізовано-вестернізованого вигляду виходять покурити щось типу біді на станціях, іноді, “щоб втримати розум від безумства під час довгого переїзду” ходять в туалет подути трави, і одного разу в тамбур прийшов якийсь європеєць і давай смалити. Але таке бачили всього раз за подрож, хоча ми з Тімоті частенько сиділи в тамбурі виставивши сенсори у зовнішню реальність і ліниво спілкуючись з розслабленими хінду, що виходили провітритися.

 

vyd z vikna delhi karwar З Малюком по Індії 20: Потяг завдожки тридцять шість годин

кіно-з-вагонних-дверей десь між Делі й Карваром

У відчинені вхідні двері тамбуру і у вікна Єдина Космічна Відеокарта транслює прекрасне 4D кіно: снопи і поля, городи, все доглянуте, але гори сміття – у Делі бачили як явно довготривалі намети якихось людей стоять прямо між коліями неподалік вокзалу. Скрізь помийки і цей нестерпний смог…

І ось ми вже далеко від’їхали. Повітря почистішало. Їхати, зовсім ненапряжно, хоча це лише початок. Все, наче, ок. Але, підозрюю, якщо подорожувати цією штукою влітку, супер-ей-сі на Півдні перетвориться в душогубку. Дівчинка-сусідка, з, як то заведено у хінду, підмальованими від навроку очима, пригощає нас смачним тортиком. Тімоті з цього приводу перестав ненавидіти хінду і навіть захотів пригостити дівчинку печивом – такого у нього в Індії ще не було. Загалом, переїзди, збивання ритму сну і часті зміни довкілля протягом останніх днів на дитину впливають не найкращим чином — на висадах малюк включив жадібність і противність. Але після кількох годин візаві з індійською дівчинкою 8 років Тімоті, який шугався індусів і всіляко від них ховався, нарешті раптом заговорив англійською.

Диво сталося на дванадцятий день перебування в країні: Тімоті за своєю звичкою погарчав на малу індусочку, вона посміялася і сказала “тайгер”, а потім вони почали називати різних тварин по черзі міжнародною мовою. Загалом же Тімоті виявляє дещо расистські настрої – можливо, тому що йому в Індії дісталося від надмірної уваги і щупалець хінду, місцеві дівчатка, яких він зве “нагримушки”, йому не подобаються, подобаються білі.

Ок, поки можна розслабитися і попрацювати та повчити хінді. У хінді, як виявилося, за роки британського колоніалізму увійшло багато англійських слів, типу, бісквіт, тікет, бертх, трен.

Ми їдемо до Океану, якого ніхто з нашої сім’ї ще ніколи не бачив – Індійського. А поки що relax, впевнений, — нові висади не за горами.

Минає пару годин і знов по підлозі лізе дитина з тряпкою і щось, типу, витирає. Цього разу даю дві рупії. Він показує – ти гівно, а не самурай мало. Показую: більше не дам! Якщо так буде кожну годину, за подорож в півтори доби вийде досить немало. Мабуть, тре їх відразу відганяти, особливо враховуючи, що останній персонаж взагалі нічого не прибирав – суто для годиться тернув пару разів тряпкою по чистій підлозі.

До речі, мрії давніх фантастів про машинки-перекладачі збуваються – мій трьохсотдоларовий ноут з місцевим 3джі модемом і кількома сайтами-перекладачами здатен допомогти порозумітися хіндями – він може дати переклад, і, навіть, сказати як це звучить –підозрюю, що всілякі айфони-смартфони значно зручніші в цьому плані, ніж півтора-кілограмова бандура.

А наші друзі-французи пізніше показали європейський винахід – щоб порозумітися будь-де, у них є книжечка з малюнками, буквами й цифрами – в ній за допомогою символічних, в кожній країні зрозумілих картинок, можна порозумітися на найпростіші загальні теми: число-дата, календар, кольори, різні типи їжі, напрямки, транспорт – типу дай мені це, що шукаємо, якого кольору, якої ти професії – показуєш на вибір півтора десятка картинок: поліцая, інженера, робітника, істоту в окулярах з книжкою і т.п. – виявляється, багато концепцій можна легко виразити малюнками, зрозумілими для будь-якої нації й раси.

Чим займатися в потязі? – звичайно ж, користуючись вільним часом, осмислювати феномен чікенізму (пам’ятаєте, це антропологічне дослідження – одна з цілей нашої подорожі) та хитрі способи вбивання чікена-в-собі.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.