Виховання “за Лідлофф”. Частина 3: Травми неправильного виховання

childCarryingBaby Виховання за Лідлофф. Частина 3: Травми неправильного вихованняДіагноз західного суспільства – втрата почуття інстинкту.

Від практичного застосування у вихованні дітей та психотерапії дорослих Лідлофф переходить до аналізу психічного стану представників сучасної „західної цивілізації”. Висновки її невтішні – втративши в якийсь момент еволюції почуття своєї інстинктивної природи та її вимог ми збудували й постійно відтворюємо суспільство страждання.

Нестача материнської любові „на старті” життя обертаються тим, що в Європі та США відсоток психічно нездорових людей оцінюють в 95-99% від всього соціуму. Причому нездорових шкідливо – чим більш розчаровані та відчужені люди, тим більше вони відчувають потребу судити й оцінювати інших, — згадані єкуана та сусідні племена виявляють рідкісну толерантність як до абсолютно чужих їм білих, так і до індивідуальних особливостей членів племені чи клану.

Травми, які наносить матір і ненависть до себе

Ненависть до себе, яка виникає через нестачу в дитячому віці почуття власної правильності, стає в майбутньому основою для незрозумілої ненависті до інших, яку напівсвідомо відчуває так багато цивілізованих і високоосвічених людей.

Звільнитися від травм, яку наносить матір, що не слідує континууму, — неможливо. Потреба в її увазі так і залишається з людиною протягом всього життя, отруюючи його – іноді майже непомінто, іноді доводячи до психічних зривів.

Туління дитини – основа майбутньої самостійності

Українським молодим мамам часто рекомендують “не вестися” на плач дитини, яка хоче тулитися, хоче не просто лежати овочем в ліжечку, а активно знайомитися зі світом. „Не тули його, бо виросте маминьким синком” – Лідлофф доводить, що ситуація насправді протилежна – в перші місяці дитина потребує „туління”, і якщо ця потреба задоволена, протягом всього подальшого життя вона буде значно самостійнішою, ніж діти яких „не тулили”. Мама, яка веде малорухливий спосіб життя, і постійно тримає дитину на одному місці (в дитячому ліжечку чи манежі) закладає малюкові матрицю життя як чогось нудного й тягууучого, що викликає в дитині непосидющість та метушливість – явну ознаку нестачі стимуляції з боку матері.

На відміну від єкуана, які дають дитині повну свободу як тільки вона вчиться повзати, ми змалку „душимо” самостійність майбутніх членів соціуму: якщо за дитиною постійно слідкують, і скеровують її рух в тому напрямку, який матері видається єдиноправильним (м’яко чи жорстко подавляючи ініціативу, коли дитина її виявляє), вона дуже швидко вчиться не відповідати за себе, як того від неї й вимагають – все це батьки роблять з найкращими намірами – вони „вчать” дитину, як „правильно” себе вести.

Сучасній жінці недостатньо стимулу у вигляді „дитина страждає” (плачем показує, що щось з нею роблять не так, як треба) щоб носити її на собі увесь час – уява про потребу „вільного часу”, кар’єрного росту призводять до того, що дитина вимагає уваги, яку їй ніхто не може дати. Стосунки матері-дитини стають боротьбою, яка іноді продовжується все життя.. Лідлофф вважає, що діти, яких протягом „ручного періоду” матері носили на собі, вироситають значно сміливішими, менш залежними, менше „дістають” батьків, коли навчаються ходити й пізніше. Вони мають більше можливостей для самореалізації – згідно теорії континууму, — якщо бракує якогось з „базових” досвідів, це може закривати дитині цілий „напрямок” розвитку – наприклад музику чи арифметику. Але основне, що вразило дослідницю в племенах Амазонії – у дітей немає проблем з концентрацією (одна з основних дитячих „хвороб” в США), а ще – вони слухаються батьків і не намагається ними маніпулювати плачем.

Ілюстрацію до цієї тези довелося спостерігати кілька днів тому на одному з дитячих майданчиків Києва: дівчинка гуляє з бабусею. У бабусі бзік, що дитина, що б вона не робила, всім, хто є в радіусі 20 метрів заважає. Бореться бабуня з бзіком методом заборони дівчинці робити будь-що з того, що їй хочеться – гратися в пісочниці, кататися на гойдалці, махати руками. Незрозуміло, навіщо вона її взагалі виводить на майданчик, якщо там не можна нічого робити. Мотивує свою педагогічну поведінку бабуня так: якщо ти всім заважатимеш, з тобою ніхто не гратиметься, — т.є. навчає внучку, щоб вона всім догоджала ціною подавлення власних бажань. Результат такого виховання видно вже, хоча й дівчинка маленька – у неї залякане й дуже напружене обличчя. Цікаво, якою вона виросте?

 Обмеження роблять обмеженими. Нав’язування фобії оголеного тіла

Бабулец вважає, що вона (слідуючи нав’язаному в дитинстві страху зробити комусь незручно) права, а дитина – ні. Якщо вірити Лідлофф, одна з основних відмінностей соціумів, які слідують континууму, як єкуана, від нашого, полягає в тому, що вони беззаперечно сприймають дитину як апріорі правильну істоту.

Обмеження продукують обмежених. Це, як на мене особливо ясно виявляється у дітей батьків, які всіляко забороняють кількарічним (в особливо тяжких випадках – і зовсім маленьким) істотам бувати голими на людях і бачити голих людей. Діти виростають вважаючи, що гола людина – це ненормально і мають певні фобії на цю тему. Знаю кількох дорослих жінок, у яких був шок (негативний), коли вони в підлітковому віці вперше побачили голих чоловіків. Цього б не було, аби вони змалку звикли до такої „ дивини” і сприймали її як нормальну й природню.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Vihovannya_%E2%80%9Eza_Lidloff%E2%80%9D_Chastina_druga/44702

Початок і продовження:

Виховання “за Лідлофф”. Частина 1

Виховання “за Лідлофф”. Частина 2: Залякування батьками і секс при дітях

Виховання “за Лідлофф”. Частина 4: проблема “батьки і діти”

Виховання “за Лідлофф”. Частина 5: Трохи досвіду втілення ідей єкуана

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.
  • анна

    нашла кого в пример ставить: бабушку с внучкой! конечно, бабушки будут не вписываться в современные методики.