ВБИТИ ЧІКЕНА-В-СОБІ. ПРИЙОМИ. СПОСОБИ. ТЕХНІКИ. ЗБРОЯ (оновлюється)

довго шукав ілюстрацію пекельна жесть підгнав fermer.ru  200x200 ВБИТИ ЧІКЕНА В СОБІ. ПРИЙОМИ. СПОСОБИ. ТЕХНІКИ. ЗБРОЯ (оновлюється)

довго шукав відповідну ілюстрацію. цю демоножесть підгнав fermer.ru

Продовжуємо оголошену тему вбивства чікена в собі.

Питання виходить з площини суто принципового і набуває особливої гостроти, коли бюджет обмежений, подорожувати країною ще довго, а потреби від подорожі дещо вищі, ніж засмагання на пляжах, сафарі на джипах та фоткання своєї пики на мильницю перед величними об’єктами минулого в найтуристичніших містах обраної країни? Пам’ятаємо, одна з ознак чікенотуриста — абсолютно бездумні автоматичні відповіді на подразники вау-імпульсів.

Отже, як перестати бути чікеном? У деяких, особливо запущених випадках, це може відбутися цілком автоматично, без найменших зусиль з боку суб’єкта –коли майстерне обскубування індусами доходить до тієї критичної точки, коли вищіпувати більше вже нічого – колись бліденький і виголений персонаж з баблоcями, брендовою технікою і чамайданами хламу на коліщатах тощо, засмагає до рівня індуса, заростає дредами, які він, навчившись нової гігієни, натирає попелом зі священного дуні, чи хоча б з чілума, втрачає увесь хлам і зайвий одяг окрім каупіни (монашої пов’язки на стегнах типу наших трусів) та ще пари тряпок, в які можна замотатися. Увесь електронний мотлох і палезні дорогі аксесуари для серйозних мандрівників магічно перетворюються в казанок садху і тарілку-чашку, а чамайдан ламається і людина на останні гроші купує нормальний наплічник з грудними і поясними ременями. Ім’я змінюється на одне з численних імен індійських богів та героїв з додатком “-дас” або “-дасі” і  тоді це вже не чікен, а, колись європейський, бабай, якого поважають і просять поради і настанов самі індуси.

Але й інші способи, або ж (при їх втіленні в життя) ознаки покидання класу чікенів в Індії:

  1. перестати скиглити про допомогу і почати самому допомагати іншим;
  2. перестати бити байдики яко туріст по сафарям і знайти собі якесь заняття;
  3. вивчити місцеву мову;
  4. знайти тут якусь реалізацію;
  5. навчитися жити дуже бюджетно, комфортно і без напрягу;
  6. вивчити своє тіло, його фізіологію і реакції, щоб чітко знати, що йому можна що ні, які його межі і перестати задовбувати питанянми “що це таке” і “чи я від цього помру” навколишніх;
  7. полюбити індусів;
  8. Розібратися нарешті що ж тут відбувається у цій божевільній Маха Бхараті.

Найгірше доводиться саме тим чікенам, які думають, що розуміють, що тут відбувається. О, їм доводиться дорого оплачувати руйнування накрутів власними стражданнями. Ті, хто відразу чесно визнає, що якими б вони не були розумними, начитаними і т.п., але що тут дійсно відбуваєтсья вони не розуміють і навряд чи зрозуміють хоч колись, тим значно легше і в тих значно більше шансів дійсно хоч колись розібратися в шизні, яка щосекунди, щогодини, щодня, щостоліття, щотисячоліття, щоюги, щокальпи і щомахакальпи крутиться в Індії. У людини ж, яка приїздить сюди, і, попри невтомне запевнення органів чуттів у протилежному, продовжує “упорствовать в пороке” впевненості-у-своєму-розумінні, його правильності і т.п., буде хард і буде бед тріп.

Хм, як же ж вбити того чікена-в-собі? З чого почати? Очевидно, так з наскоку з цим феноменом не справитися. Потрібна комплексна цілеспрямована терапія на багатьох рівнях. Яких рівнях? – На рівні кожної з семи чакр. (Ні, не треба тут каля-баля, що чакр насправді більше).

Може треба починати з вироблення якогось ритмічного розпорядку дня? Поверенення до стабільної щоденної практики. Підтримувати щоденну практику непросто навіть коли тихо, спокійно ритмічно живеш відлюдником у маленькій хатці з налагодженим побутом і майже без відволікаючих факторів, те, що роками відпрацьовано там, і вже якось саме собою відбувалося вдома, подорожуючи, навіть по святих місцях робити якось важко. Однозначної відповіді немає. Круто могти подорожувати і практикувати на повну силу одночасно. Садху, яких я спостерігав під час Мели вважали, що суперпрактикувати тре вдома, а під час подрожей можна майже повністю забивати на практику залишаючи лише базові речі. Мабуть, це розумне рішення. Тільки кожен має сам знайти свою золоту середину і свій баланс.

Ще один з етапів подолання чікенізму, одна з перших таємниць на цьому шляху  – прийняти своє тіло таким, як воно є з усіма його слабкостями і примхами, потребами і радостями.

Знати своє тіло і не комплексувати, не соромитися його і його потреб. Дрищчеш? – це майже обов’язковий досвід в Індії незалежно від рівня кафешок, в яких їси. Знов дрищеш?  – думай про те, що це дуже добре: твій організм викидає непотрібну фігню. Поспівчувай і допоможи йому. Дристати це значно краще, ніж ходити багато днів з запором, щоденно інтоксикуючи себе продуктами перегнивання залишків їжі.

Випробування натуралізмом обов’язкове для Індії і, до речі, для перевірки стосунків. Горе, горе гламурним чікенам, що паруються в Індї – ви, мабуть, знаєте таких прерасних пані, що ніколи не дефекують  – так от, тут їм доведеться дристати далі, ніж бачать. Якщо ви не готові уявити ваше прекрасне повітряне сяюче (с)творіння, кілька годин поспіль скрючене на унітазі за “чисткою по муладхарі”, краще сюди не сунутися. Або якщо ви мачо-мен, не готовий постати перед своєю ангелихо-ангелицею в образі створіння, що конкурує з нею за товчок, теж краще сюди не суватися – буде те, що всілякі прикастанеджені психологи називають “розривом шаблону” з усіма наслідками.

 

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , . Bookmark the permalink.