Українське паломництво в Гімалаї

8653033f5314cdefc50f42d6f6c228ff88b040c3 Українське паломництво в ГімалаїПоки Інфопорн кепкує з “традиційних” релігій, нетрадиційні, в тому числі індійські, впевнено проникають у знесилену українську культуру. Свідчення тому – виставка АМАРНАТХ, звіт перших українців, яким вдалося здійснили небезпечну експедицію в пошуках вічного життя у гори Кашміру. Після десятиденного сходження їм таки вдалося дійти до майже неприступної печери Амарнатх, одного з найсвятіших місць індуїзму.

Отже, нещодавно перша українська науково-дослідна експедиція повністю пройшла трасу одного з найважчих маршрутів серед шиваїтських ятр (паломництв) у Гімалаях – Амарнатх-ятру. 

Станіслав Стрілець, тридцятирічний фотограф з Києва, продовжує відкривати Україні дивовижну культуру Індії. В його експозиції в столичному АРТПричалі (19 вересня – 9 жовтня) зібрано 30 робіт великоформатного друку, зроблених під час непростого сходження. На величезних фото – картини нескінченного протистояння і вічної гармонії людини й природи, людей, які кидають виклик жорстким умовам заради досягнення своєї, надзвичайно дивної для нас, мети.

Амарнатх – це печерний храм серед покритих снігом вершин Кашміру, одне з найсвященніших місць індуїзму.

Амарнатх відкривається для прочан на 45 днів у липні-серпні. В інші місяці дістатися туди неможливо – і сама печера, і підходи до неї завалені снігом.

Максимальна висота сходження складає 4600 метрів, печера ж знаходиться на висоті 3888м. Якщо вірити шиваїтам, саме тут Господь Шива розповів своїй дружині Парваті про таємницю безсмертя і знання всього Сущого. По даршан до самопроявленого лінгама (величезний льодовий сталагміт у печері Амарнатх, який символізує Шиву) щороку приходять сотні тисяч індусів.

Амарнатх вважається чи не найнебезпечнішим з паломницьких маршрутів Індії. Серед небезпек – і холод, і виснаження, і горянка, від якої в декого розколюється голова, а дехто впадає в тривалі ейфорійні стани. Як бонус – кашмірські мусульмани-сепаратисти, хобі яких – розстрілювати і закидати гранатами автобуси з прочанами на під’їздах до початку сходження.

Попри небезпеки і дискомфорт від розрідженого повітря й снігу (який для більшості паломників з півдня Індії вже є чимось не менш чудесним, ніж для нас гірські пасма), люди йдуть вгору. Ідуть старі й немічні, жінки з немовлятами – як вони витримують горянку? Дуже рідко трапляються люди з білою шкірою без рюкзаків, вантаж яких несуть місцеві носильники-портери… Ідуть через дощ і сніг, ковзаючи на скрижанілій стежці завширшки іноді в 30-40 сантиметрів, вздовж кількасотметрових урвищ… Хтось чапає сам, опираючись на палицю, хтось пересувається на носилках, ще хтось – на коні чи мулі. Деякі садху (індійські аскети і йогіни) йдуть босоніж, а ночують на клейонках і тоненьких ряднах, які стелять прямо на лід.

Еко-апокаліптика по-шиваїтськи

Серед пілігримів популярне пророцтво: коли льодовий Шивалінгам перестане з’являтися в священній печері, настане махапралая: Шива в іпостасі Руйнівника танцюватиме Рудра-тандаву – танок, в якому згорить увесь світ. Так от, в останні роки індуїстські садху непокояться. Глобальне потепління, схоже, дісталося й до цієї загубленої серед Гімалайських вершин території, і священий лінгам щороку став потроху зменшуватися в розмірах….

Відкриття виставки

Відкриття виставки більш-менш традиційне для подій такого класу – з інсталяцією шиваїтського капища, живою сітарною музикою від Hindy. В брутальних умовах АртПричалу аскети-шиваїти і безжалісні гірські хребти виглядали цілком доречно – хоча далеко не будь-яке мистецтво змогло б почуватися тут затишно.

Виставка, вочевидь, справила враження – це було помітно й зі жвавого обговорення біля кожної з робіт, і з кількості запитань, на які протягом кількох годин майже безперервно відповідали автор та організатори.

Приємно, що в українському культурному житті ще щось відбувається, і деякі українці ще  здатні на божевільні подорожі, а дехто цікавиться не лише виборчими перегонами, а й сучасною фотографією.

І хоч епоха пост-постмодерну впевнено перетворює на симулякри все, включно з нашими уявленнями про “духовність”, приємно знати, що десь на планеті ще є місця, де ця духовність жива. Там люди не знають слова “симулякр”, “постмодерн” – лише безмістовний набір звуків, а слово “релігія” вказує не на змертвілу ідеологічну машину, а досі несе своє первинне значення. І там люди продовжують долати межі людського заради вищої мети.

P.S. Цього року під час сходження до Амарнатху загинуло 130 осіб…

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.