8 ресурсів, яких скоро не стане

Ми вже звикли до росту цін на пальне. Нас не здивуєш медіа-лякалками про те, що всього через 40 років на планеті нафти закінчаться запаси нафти. Вчені щось вигадають – думаємо ми. Якби не ця надія – від думок про зістрибування з “нафтової голки” було б страшно. Але, крім нафти, швидко закінчуються й інші ресурси. Перелік восьми з них, нестача яких по-різному змінить наше життя, ми й пропонуємо нижче. (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Смерть з батарейки

Виробники батарейок рекомендують після використання здавати їх у пункти переробки – і в жодному разі не викидати разом з іншим сміттям. Звідки такі перестороги? Річ у тому, що вміст звичайної пальчикової батарейки, потрапивши в землю, отруює ТРИ кубометри ґрунту. Або ж 400 літрів ґрунтових вод. Ртуть і кадмій, які входять до складу батарейок, потрапивши з водою в людський організм, руйнують нирки, нікель і кобальт – пошкоджують нервову систему…

Викидаючи батарейку собі під ноги або у звичайний смітник чи сміттєзвалище – ми повільно вбиваємо якщо не безпосередньо себе, то своїх сусідів. Які, викидаючи туди ж свої батарейки, повільно вбивають нас.  (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Voluntary simplicity movement – відмова від тиранії мотлоху

18518048 1 Voluntary simplicity movement   відмова від тиранії мотлохуОдне з улюблених занять багатьох новоутворених сімей – займатися накопиченням різноманітних предметів: меблів, одягу, побутової техніки, іграшок, телевізорів… У певний момент того мотлоху стає стільки, що він починає займати значну частку життєвого простору і претендувати на час господарів, перетворюючись з власності на власника. Деякі родини позбавляються від зайвих речей – роздають або викидають їх, інші ж не роблять цього – а раптом згодиться? – і кількість дрібних та великих речей зростає, продовжуючи експансію на життєвий простір своїх господарів.

Сучасні економіки займається стимуляцією споживацтва — хай населення тратить гроші, щоб китайці могли виробити ще більше хламу, щоб його знову купили, щоб він швидко зламався, щоб китайці зробили ще… і так до нескінченності… або до закінчення невідновлюваних ресурсів.

Рух за добровільне\свідоме спрощення (VS – voluntary simplicity movement) пропонує діяти навпаки – тратити поменше, і тратити вдумливо. Стати володарем речей, а не рабом хламу. (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Буддистська економіка Ернста Шумахера. Ч.2

Дещо примітивізуючи — цивілізація чи спільнота, яка живе восновному з відновлюваних ресурсів – досконаліша, ніж та, що базується на ресурсах невідновлюваних. Остання веде паразитичний спосіб життя, витрачаючи на задоволення потреб не дохід, а капітал.

Гнатися за зовнішніми цифрами, типу ВВП, згідно „буддиської економіки”, – нерозумно. Ці цифри, зазвичай, показують зростання „проценту жиров у маслі” (с) тільки маленької купки великих власників, ігноруючи економічний стан більшості населення. Те саме можна сказати й про ідеалізацію радостей зростання показників імпорту й експорту – спадків свідомості колоніалізму, який за інерцією використовують економісти розвивнених країн, і які сліпо копіють економісти країн, які намагаються стати „розвиненими”, бо так роблять їхні успішніші колеги.

Зараз такі „заявки” вже не сприймається як щось революційне, але для економістів шестидесятих звучали повною єрессю. Тільки після розвитку концепції „стійкого розвитку” (sustainable development) ідеї Шумахера стали сприйматися як розумні (ну, хіба, трішки дивні).

Основною „фішкою” пропонованої „буддиської” системи є ставлення до праці.

Вчений протиставляє „західний матеріалістичний” підхід до роботи – коли робота це майже примусовий „хобот”, до якого людину треба змушувати, а для роботодавця — неуникні витрати, які він намагатиметься будь-яким способом звести до мінімуму; заробітна плата – компенсація робітникові за втрачений час і комфорт.

З точки зору буддизму, людська праця переслідує, як мінімум, три цілі. Перш за все – надати людині можливості розвивати свої творчі здібності. Як казав Хайнлайн, „спеціалізація – доля комах” — автоматизація праці, коли працівник заводу, офісу, супермаркету місяцями й роками щодня повторює однакові безсмисленні дії, все більше перетворюючись у зомбі-робота – неприйнятна, бо душить у людині творче начало. По-друге, допомогти людині подолати власний егоїзм (одне з основних завдань, які буддизм ставить перед індивідом) через працю з іншими над спільним проектом. По-третє, виробництво необхідних для достойного рівня життя, якісних товарів та послуг. Якщо роботодавець організовує працю нехтуючи ці цілі, у такий спосіб, коли праця втрачає смисл, стає нудною, чи дратує працівників, він вчиняє ледь не злочин.

Робота „буддиського ідеалу” – це не те, чого людина будь-якою ціною уникатиме, а благословення, якщо відбувається в умовах забезпечення прав і свобод людини. Робота – не лише процес виробництва, вона іще й має психологічну та „духовну” (що б це не значило) значущість. Навіть для тих економістів, які вірять, що економічне зростання важливіше будь-яких релігійних цінностей.

Цікаві й соціальні наслідки такого підходу: поширення зайнятості жінок в офісах та на заводах, поки їх діти залишені самі-по-собі, вказує на серйозні проблеми в економіці країни. Для „будиського економіста” це — таке ж неефективне використання цінних ресурсів, як забирання в армію висококваліфікованого працівника для економіста „капіталістичного”.

Викликають інтерес й дрібніші деталі системи – наприклад, Шумахер наголошує на важливості саджання дерев http://infoporn.org.ua/2010/05/11/drevonasadnyctvo_yak_sposb_borot%27by_z_systemoyu – як для економіки, так і для виховання свідомості. Садячи дерева і дбаючи про них, ми думаємо про майбутнє, забезпечуємо потомків відновлюваними ресурсами,  „включаємося” у взаємодію з природою і краще усвідомлюємо природні процеси та наш вплив на них.

Звучить привабливо?

Шумахер запропонував цікавий спосіб боротьби зі спекуляціями з землею – спражньою бідою всіх капіталістичних економік. Вчений вважає, що обидві крайнощі – повністю індивідуалізована і нічим не контрольована власність на землю та її продаж, як і „націоналізація” чи „соціалізація” – коли землю „від імені народу” контролює бюрократія, – не призводять ні до чого хорошого – „бульбашки” на спекулятивному ринку, які в макромасштабі призводять до нищення дрібних землевласників і розхитують економіки – з одного боку – і маразми соціалістичного „управління” землею, прекрасно відомі всім, хто пережив „совковий” експеримент з колгоспами. Шумахер придумав хитре рішення проблеми — законодавче встановлення стабільної ціни для кожної земельної ділянки (з прив’язкою її до індексу інфляції, якщо така в країні присутня). У розвинених країнах, де зібрано „пазл” http://infoporn.org.ua/2010/05/18/poglyad__na_ukrayinu__panorama_z_holmv_gruzyi, це технічно зробити зовсім не важко. Продавець ділянки не може отримати за неї більшу ціну, ніж встановлено, якщо ж в процесі купівлі-продажу виявляється бажаючий заплати більшу ціну, ніж встановлено, він платить більше. Але сума переплати йде не продавцеві, а у спеціальний державний фонд (наприклад благоустрою сільгоспугідь, створення заповідників чи озеленення міст).

Індустріальне суспільство не має механізмів, які дозволяють забезпечити повагу до прав людини й скочування до конфліктів і тоталітарних режимів після закінчення невідновлюваних ресурсів. Виживання глобалізованої цивілізації видається настільки складним, що досягнення економічної стабільності, яка б супроводжувалася повагою до людини, її прав та свобод, можливе лише в небагатьох соціумах і в історично дуже короткі періоди.

Отже, підсумуємо – індустріальне чи „постіндустріальне” суспільство, яке грунтується на екстенсивному використанні невідновлюваних ресурсів, не може існувати нескінченно довго. Неминуче повернення до локальних економік, заснованих на сільському господарстві. З цим важко не погодитися теоретично, але доки півень не підійде близько й не клюне в дупу, більшість людей не сприймуть цієї думки. Покищо, імплементація і розвиток принципів „буддиської економіки” – справа ентузіастів-експериментаторів у деяких невеличких комунах та екопоселеннях.

У шестидесятих, коли Шумахер опублікував перші викладки своїх напрацювань, економісти глузували з його теорій. Однак через кілька десятиліть стало очевидним, що людству необхідно прийти до більш раціональної економіки, ніж викоруистовується зараз — якщо ми не знайдемо й не приймемо її самі, нас до цього просто змусять зовнішні обставини – такі як вичерпання невідновлюваних ресурсів.

Збільшення потреблядства споживання веде, в кінцевому підсумку, внікуди. Можливо, розумніше збільшувати не споживання, а вчитися досягати максимуму задоволення від мінімуму споживання? І принципово виробляти лише максимально якісні товари та послуги?

Почаоток: Буддиська економіка Ернста Шумахера. Ч.1.

Опубліковано: Інфопорн http://infoporn.org.ua/materials/articles/Buddistska_ekonomika_Ernsta_Shumahera_Zakinchennya/44632

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Буддиська економіка Ернста Шумахера. Ч.1.

Неефективність і, часто, шкідливість для суспільства й природи сучасних економічних підходів змушує все частіше вдаватися до пошуків розумних альтернатив. Вони є, але ними не користуються – насамперед, тому, що про них мало знають.

Одна з таких альтернатив — „буддиська економіка” Ернста Шумахера, розроблена ще в п’ятидесятих роках ХХ століття. (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Альтернативне сільське господарство: пермакультура Хольцера

1%20%289%29 Альтернативне сільське господарство: пермакультура Хольцера

Окремих ферм, екопоселень, спільнот чи навіть народів, які практикують пермакультуру, у світі багато. Розглянемо цей спосіб господарювання на прикладі роботи одного з найввідоміших у світі практиків Зепа Хольцера із його проектом Краметерхоф у Альпах.

Що ж таке пермакультура? (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Легені Планети

Найгірша ситуація в Бразилії – на неї припадає третина тропічних дощових лісів планети, в тому числі – більшість лісів Амазонки. Бразилія щороку втрачає щонайменше 35 тисяч кілометрів квадратних цих лісів. З 1970-го в країні було вирубано територію розміром з Україну. (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.