Інкультурація ISKCON в Україні – погляд з середини

 

img 54b442a853a76 Інкультурація ISKCON в Україні   погляд з середини

Спроба аналізу проблем інкультурації кришнаїтів в українське суспільство отримала відповідь, яка показує, що українські вайшнави не лише вміють (якщо хочуть) писати українською, а й здатні підтримувати дискусію на належному рівні. Надзвичайно цікавий погляд з середини сучасної високоінституалізованої НРТ: як молоді й ініціативні ісконівці  бачать виклики, що вітчизняні реалії ставлять перед їхньою традицією.

Важко говорити про українських кришнаїтів як про однорідну групу людей, з однаковими поглядами на те, що відбувається довкола. За своїм соціальним походженням – це люди зовсім різні – від колишніх хуліганів до респектабельних багатіїв – і кожен сам визначає, наскільки глибоко він занурюється у духовну практику на даний момент. ISKCON– це швидше зріз українського суспільства.  Реакція відданих на теперішню війну – доказ цьому. Багато-хто просто пересварився між собою на інтеренет  форумах. Одні бачать в Путіні зловмисника, інші –  захисника релігії. З українською мовою ситуація (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Нова Варшана – кришнаїтське поселення в Кармалюківці

Image000311 Нова Варшана   кришнаїтське поселення в Кармалюківці

Нова Варшана: десь між Одесою та Вінницею

У селі бойової слави легендарного Кармалюка на Одещині крішнаїти, ніби-то, вже четвертий рік будують екопоселення.

Експедиція проекту мандрівного релігієзнавства вирішила перевірити ці чутки.

Після важких випробувань українською системою громадського транспортування ми таки потрапили до Нової Варшани (так називається община Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, МТСК, в Кармалюківці).

Ми знайшли 7 хаток, кілька гектарів землі, 15 кришнаїтів, які мешкають в “поселенні” постійно і кілька десятків, які приїхали до них на свято і яг’ю. (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Буддистська економіка Ернста Шумахера. Ч.2

Дещо примітивізуючи — цивілізація чи спільнота, яка живе восновному з відновлюваних ресурсів – досконаліша, ніж та, що базується на ресурсах невідновлюваних. Остання веде паразитичний спосіб життя, витрачаючи на задоволення потреб не дохід, а капітал.

Гнатися за зовнішніми цифрами, типу ВВП, згідно „буддиської економіки”, – нерозумно. Ці цифри, зазвичай, показують зростання „проценту жиров у маслі” (с) тільки маленької купки великих власників, ігноруючи економічний стан більшості населення. Те саме можна сказати й про ідеалізацію радостей зростання показників імпорту й експорту – спадків свідомості колоніалізму, який за інерцією використовують економісти розвивнених країн, і які сліпо копіють економісти країн, які намагаються стати „розвиненими”, бо так роблять їхні успішніші колеги.

Зараз такі „заявки” вже не сприймається як щось революційне, але для економістів шестидесятих звучали повною єрессю. Тільки після розвитку концепції „стійкого розвитку” (sustainable development) ідеї Шумахера стали сприйматися як розумні (ну, хіба, трішки дивні).

Основною „фішкою” пропонованої „буддиської” системи є ставлення до праці.

Вчений протиставляє „західний матеріалістичний” підхід до роботи – коли робота це майже примусовий „хобот”, до якого людину треба змушувати, а для роботодавця — неуникні витрати, які він намагатиметься будь-яким способом звести до мінімуму; заробітна плата – компенсація робітникові за втрачений час і комфорт.

З точки зору буддизму, людська праця переслідує, як мінімум, три цілі. Перш за все – надати людині можливості розвивати свої творчі здібності. Як казав Хайнлайн, „спеціалізація – доля комах” — автоматизація праці, коли працівник заводу, офісу, супермаркету місяцями й роками щодня повторює однакові безсмисленні дії, все більше перетворюючись у зомбі-робота – неприйнятна, бо душить у людині творче начало. По-друге, допомогти людині подолати власний егоїзм (одне з основних завдань, які буддизм ставить перед індивідом) через працю з іншими над спільним проектом. По-третє, виробництво необхідних для достойного рівня життя, якісних товарів та послуг. Якщо роботодавець організовує працю нехтуючи ці цілі, у такий спосіб, коли праця втрачає смисл, стає нудною, чи дратує працівників, він вчиняє ледь не злочин.

Робота „буддиського ідеалу” – це не те, чого людина будь-якою ціною уникатиме, а благословення, якщо відбувається в умовах забезпечення прав і свобод людини. Робота – не лише процес виробництва, вона іще й має психологічну та „духовну” (що б це не значило) значущість. Навіть для тих економістів, які вірять, що економічне зростання важливіше будь-яких релігійних цінностей.

Цікаві й соціальні наслідки такого підходу: поширення зайнятості жінок в офісах та на заводах, поки їх діти залишені самі-по-собі, вказує на серйозні проблеми в економіці країни. Для „будиського економіста” це — таке ж неефективне використання цінних ресурсів, як забирання в армію висококваліфікованого працівника для економіста „капіталістичного”.

Викликають інтерес й дрібніші деталі системи – наприклад, Шумахер наголошує на важливості саджання дерев http://infoporn.org.ua/2010/05/11/drevonasadnyctvo_yak_sposb_borot%27by_z_systemoyu – як для економіки, так і для виховання свідомості. Садячи дерева і дбаючи про них, ми думаємо про майбутнє, забезпечуємо потомків відновлюваними ресурсами,  „включаємося” у взаємодію з природою і краще усвідомлюємо природні процеси та наш вплив на них.

Звучить привабливо?

Шумахер запропонував цікавий спосіб боротьби зі спекуляціями з землею – спражньою бідою всіх капіталістичних економік. Вчений вважає, що обидві крайнощі – повністю індивідуалізована і нічим не контрольована власність на землю та її продаж, як і „націоналізація” чи „соціалізація” – коли землю „від імені народу” контролює бюрократія, – не призводять ні до чого хорошого – „бульбашки” на спекулятивному ринку, які в макромасштабі призводять до нищення дрібних землевласників і розхитують економіки – з одного боку – і маразми соціалістичного „управління” землею, прекрасно відомі всім, хто пережив „совковий” експеримент з колгоспами. Шумахер придумав хитре рішення проблеми — законодавче встановлення стабільної ціни для кожної земельної ділянки (з прив’язкою її до індексу інфляції, якщо така в країні присутня). У розвинених країнах, де зібрано „пазл” http://infoporn.org.ua/2010/05/18/poglyad__na_ukrayinu__panorama_z_holmv_gruzyi, це технічно зробити зовсім не важко. Продавець ділянки не може отримати за неї більшу ціну, ніж встановлено, якщо ж в процесі купівлі-продажу виявляється бажаючий заплати більшу ціну, ніж встановлено, він платить більше. Але сума переплати йде не продавцеві, а у спеціальний державний фонд (наприклад благоустрою сільгоспугідь, створення заповідників чи озеленення міст).

Індустріальне суспільство не має механізмів, які дозволяють забезпечити повагу до прав людини й скочування до конфліктів і тоталітарних режимів після закінчення невідновлюваних ресурсів. Виживання глобалізованої цивілізації видається настільки складним, що досягнення економічної стабільності, яка б супроводжувалася повагою до людини, її прав та свобод, можливе лише в небагатьох соціумах і в історично дуже короткі періоди.

Отже, підсумуємо – індустріальне чи „постіндустріальне” суспільство, яке грунтується на екстенсивному використанні невідновлюваних ресурсів, не може існувати нескінченно довго. Неминуче повернення до локальних економік, заснованих на сільському господарстві. З цим важко не погодитися теоретично, але доки півень не підійде близько й не клюне в дупу, більшість людей не сприймуть цієї думки. Покищо, імплементація і розвиток принципів „буддиської економіки” – справа ентузіастів-експериментаторів у деяких невеличких комунах та екопоселеннях.

У шестидесятих, коли Шумахер опублікував перші викладки своїх напрацювань, економісти глузували з його теорій. Однак через кілька десятиліть стало очевидним, що людству необхідно прийти до більш раціональної економіки, ніж викоруистовується зараз — якщо ми не знайдемо й не приймемо її самі, нас до цього просто змусять зовнішні обставини – такі як вичерпання невідновлюваних ресурсів.

Збільшення потреблядства споживання веде, в кінцевому підсумку, внікуди. Можливо, розумніше збільшувати не споживання, а вчитися досягати максимуму задоволення від мінімуму споживання? І принципово виробляти лише максимально якісні товари та послуги?

Почаоток: Буддиська економіка Ернста Шумахера. Ч.1.

Опубліковано: Інфопорн http://infoporn.org.ua/materials/articles/Buddistska_ekonomika_Ernsta_Shumahera_Zakinchennya/44632

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Буддиська економіка Ернста Шумахера. Ч.1.

Неефективність і, часто, шкідливість для суспільства й природи сучасних економічних підходів змушує все частіше вдаватися до пошуків розумних альтернатив. Вони є, але ними не користуються – насамперед, тому, що про них мало знають.

Одна з таких альтернатив — „буддиська економіка” Ернста Шумахера, розроблена ще в п’ятидесятих роках ХХ століття. (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Альтернативне сільське господарство: пермакультура Хольцера

1%20%289%29 Альтернативне сільське господарство: пермакультура Хольцера

Окремих ферм, екопоселень, спільнот чи навіть народів, які практикують пермакультуру, у світі багато. Розглянемо цей спосіб господарювання на прикладі роботи одного з найввідоміших у світі практиків Зепа Хольцера із його проектом Краметерхоф у Альпах.

Що ж таке пермакультура? (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Як втекти від кризи. Теорія і практика екопоселенства

538D36C5 1 Як втекти від кризи. Теорія і практика екопоселенстваВже закінчується квітень, рослини цвітуть, квітне й економічна криза. У зв’язку з цим спостерігаю феномен, який не може не радувати – вимушене безробіття все частіше спонукає людей починати думати. Іноді придумують дивні речі – колишній офісний планктон починає скуповувати (не масово, але то тут, то там по одненькій) хати в селах, і намагається вовтузитись на землі. Серед причин називають навіть прогнози кількох західних фінансових світил, згідно яких сільгосппродукція буде зростати в ціні.

Феномен спостерігається як у нас, так і в Росії: там в деяких містах ця тенденція вже класифікована як відток цінних кадрів у села, де вони, враховуючи рівень алкоголізму „в глубінкє”, скоріш за все будуть безпроворотно втрачені.

Дехто йде ще далі, ніж просто купити хату в селі. Думають, як би оземлитися і „цивілізовано” (звичайні селяни часто сприймаються вихідцями з міських нетрів як брудні темні та нецивілізовані) і так щоб поближче до Природи і екологічно чисто. А ще – самим собі вирощувати не генномодифіковану їжу, і не загиджувати свою землю. Коротше, класика дауншифтингу, яка називається екопоселенство.

Екопоселень в світі багато, є вони і в колишньому СНД. В Україні нараховується їх більше сорока груп. Деякі дуже відомі, як Ромашки, про деякі знає лише вузьке коло посвячених.

Екопоселенство досліджувалося з різних боків, і як і з будь-яким цілісним соціальним явищем кожен дослідник знаходив там саме те, що й шукав – це і релігія, спроби побудови альтернативної економіки, і експерименти з соціальним устроєм, новою, „чистою” енергетикою, філософія турботи про землю, на якій живеш, перемога внутрішнього бажання зробити щось для заваленого недопалками та пластиковими пляшками Універсуму.

Екопоселення бувають різного розміру (від 2-3 хат до 2000), об’єднані різною ідеологією від футуристичного хайтеку з неоязичницьким забарвленням, до сільськогосподарських монашеських общин з елементами „екологічних” нововведень в древні устави.

Ідея, що стоїть за цим полягає в створенні повнофункціонального людського поселення, яке може існувати на своїх ресурсах, гармонійно вписаним в екосистему, необмежений проміжок часу і давати людині можливість жити здоровим життям.

Екопоселенський рух в будь-якому разі релігійний за своєю суттю.  Йдеться не обов’язково про православну чи іншу централізовану обрядову релігійність, а про релігійність живу, ближчу до пантеїзму, часто до різних форм язичництва. Релігійність –  тому, що одна з основних ідей – створення/відновлення втраченого зв’язку між людиною та світом, який виявляється і як екосистема, до гармонійного життя в якій треба призвичаїтись. На території СНД дуже популярними є теорії Володимира Мегре. Його послідовників (їх частно називають „анастасіївці”) легко вирізнити –називають свої проекти „родовими помєстьями” і  де в чому протиставляють себе більш „науковим„ екопоселенцям.

Прекрасні мрії про життя на землі часто натикаються на жорстоку правду реальності – багато екопоселень загинули через неготовність учасників до справжньої нелегкої праці на землі, небажання змінити звичку до міського комфорту на дисципліну щоденного ритму фізичної роботи, неможливість іти на компроміс в екосоціумі.

Незнайомим навіть не те щоб з різними формами „органічного землеробства”, а навіть з традиційним сільським господарством, людям, що зробили перший мужній крок доводиться почнати в ранзі учня –початківця. Їм доводиться вивчити величезну кількість нових речей. Часто для людей стає проблемою метод навчання з практики з лопатою в руках, а не зі звичних текстових документів. Скільки покласти соломи, щоб під нею вимер пирій і можна було щось садити не вдаючись до гербіцидів, коли садити кущі й дерева щоб не померзли, як зробити теплицю, як зберігати урожай, щоб його залишилося й на весну… вирішення безлічі таких питань надійно відваджують від екопоселенства недостатньомотивованих. В результаті залишаються найенергійніші, найсміливіші та найбільш гнучкі до змін в собі і в навколишньому середовищі. Це психотип „звичайного” екологічного землероба.

Один з важливих аспектів екопоселенства – викуплення певних територій і “захист” їх. Захищає від чого? Від забруднення, винищення екосистем, від Держави, Корпорацій, і інших суб’єктів господарювання, які можуть землю спаскудити, а людям заважати жити на ній в своє задоволення.

Моє особисте враження – екопоселення тривале можливе тільки на релігійній основі. Мотивація повинна бути не штучна раціонально надумана, а має виходити зсередини душі, з внутрішнього переживання необхідності такої кардинальної зміни в житті.

Екопоселення часто називають експериментальними майданчиками, в яких іде пошук майбутніх способів існування людини у світі. У звязку з цим хочу оглянути кілька винаходів, імплементація і довгостроковий досвід використання  яких вирізняє екопоселення і робить їх досвід цікавим для всього людства.

 Органічне землеробство

В основі органічного землеробства лежить відмова від вживання генномодифікованих продуктів та  використання мінеральних добрив. Водночас практикується комплекс заходів, що покращують плодючість грунту та захисні можливості рослин (наприклад наявність на ділянці певної кількості правильно підібраного бур’яну виявляється в алелопатичній дії на культурні рослини, що підвищує їх захист від шкідників та хвороб).

Максимальне застосування відновлюваних джерел електроенергії. В світовій практиці – це і електро-вітряки, і різні види сонячних батарей, і навіть мікроГЕС, де це дозволяє ландшафт та екосистема.

 Соціальні експерименти

Ще Арістотель казав, що ідеальне місто-держава ні в якому не повинно складатися більше, ніж зі ста тисяч мешканців. Інакше воно втрачає ефективність, ним неможливо нормально керувати, в систему обов’язково вкрадеться неконтрольований хаос. Екопоселення восновному мають локальний характер, при якому учасники добре знайомі і мають достатньо можливостей ефективно взаємодіяти. Соціально-економічний устрій екопоселень вар’юється від анархохіпанства до науково-продуманих корпоративних моделей.

Новий рівень свідомості – це основний фактор, що різко відрізняє екопоселення від звичайних сіл. Духовність, глибоке розуміння взаємопов’язаності всього з усим в світі стають причинами діяльності поселенців, яка не наносить шкоди живому. Ідея в тому, щоб жити з планетою в гармонії та зберігати баланс „давати-отримувати”. Поселенці вважають, що виконання цього правила – запорука необмеженості в часі існування поселень. Зазвичай значний відсоток, часто – значна більшість екопоселенців має вищу освіту.

В сучасних умовах рух екопоселенства впирається в економічні проблеми, найбільше капіталовкладень потребує старт, через деякий час поселення намагаються досягнути повного самозабезпечення. Це одна з причин, чому в Україні їх так мало.

Багато хто сприймає екопоселенців як останніх лузерів, що нездатні пробитися в житті (особливо таке ставлення характерне для менеджерів середньї ланки, що досі не потрапили під скорочення). В такому ставленні є дещиця правди. Восновному екопоселенці кажуть, що втрачають не силу до боротьби за краще місце під офісним сонцем, а сам стимул її продовжувати, бо не бачать подальшого змісту в накопиченні грошей за рахунок інших для нескінченного збільшення здатності купувати. А життєву енергію воліють направляти на гармонійну працю для себе і світу.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Yak_vtekti_vid_krizi_Teoriya_i_praktika_ekoposelenstva/42435

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.

Альтернатива Києву для сміливих та екосвідомих

268AB0B0 1 Альтернатива Києву для сміливих та екосвідомихЖити в Києві стало неможливо. Бруд на вулицях, газова суміш, яку вже тільки з натяжкою можна назвати повітрям, постійне сидіння в зігнутому виді в офісі, й ловіння кайфу від робочих стресів, масове паління на вулицях, нескінченні пробки на дорогах, смердючий громадський транспорт, всюдисуще радіо, яке видає сотні мегабайт непотрібної інформації. У місті екокатастрофа – страшне забруднення, вода в кранах майже мертва… (more…)

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.