Сучасне християнство: погляд не з України

FFA135B 1 Сучасне християнство: погляд не з УкраїниВ Україні ми звикли, що „християни” — це майже те ж саме, що й „православні” – одні „канонічні”, інші — ні. Є ще кілька малопомітних православних церков, про які більшість населення нічого не знає, є католики, яких одні сприймають як єретиків, інші — як цілком прогресивних сучасних християн, є ще грекокатолики – у сприйнятті „середнього українця” — дивний мікс чи історична помилка. В останні двадцять років все помітнішими стають протестанти. – Насправді, вони в нас вже дуже давно, але за совка так гарно ховалися, що багато хто про них забув. Протестантів „традиційні церкви” особливо навіть „єретиками” не матюкають, бо земельно-будівельних суперечок з домінуючими церкваим у них майже нема, а паства психологічно не того складу, щоб легко переманюватися… Тому домінуючі Українські православні церкви (Київського та Московського патріархатів) воліють чубити й звинувачувати в усіх смертних гріхах одна одну.

При цьому православ’я сприймається в „середній свідомості” як щось найправильніше (недаремно ж воно так називається!) і найближче до істини.

Однак сприйняття „середнього українця” дуже викривлене і далеке від істини.

Україна – маленька країнка на узбіччі світових процесів, і це повною мірою стосується релігії.

Які це можуть бути процеси в релігії? – Виявляється, можуть і вони там відбуваються, але до нас майже не докочуються в силу нашої провінційності та відсталості і того, що православ’я – наймайстерніший з християнських напрямків в мистецтві ігнорування і не помічання змін.

Отже, спробуємо поглянути як християнство виглядає з точки зору гіпотетичного Бога суб’єкта в небі:

всього християн на Землі 2,2 млрд, з них майже 1,2 млрд – католики. Якщо істинність релігії визначається кількістю людей, які її сповідують, католики безперечно найєдиноістинніші, хоча, до їх честі, вони цим „п(і)аряться” значно менше, ніж православні.

За католиками йдуть протестанти – їх всього 700-800 мільйонів, розбитих на щось 36 чи 37 тисяч(!) конфесій, майже кожна з яких вважає, що вона і саме вона найправильніше розуміє Святе Письмо.

І вже в хвості списку – православні. Їх всього кілька десятків церков (частина з них – „неканонічні”), які обіймають 225—300 млн землян, але скільки точно – невідомо — православні не люблять застосовувати сучасні методи обрахунку і віддають перевагу приблизним цифрам, які зручно округлювати в бік більших чисел.

У ці мільйони записано й багато далеких від релігії людей, які, однак, ідентифікують себе як „православні”, але ходять до церкви 1-2 рази на рік і не знають основних догматів.

Окрім цих трьох основних груп є ще й дрібні, але достатньо древні „єретичні” та напівєретичні церкви, але вони малочисельні і в загальній картині майже не помітні.

Тому, принаймі з кількісної точки зору, православ’я на планеті — досить маргінальна штука, основна маса послідовників зосереджена всього у кількох відсталих країнах; якщо ж оцінювати з позицій економіки – доходу, достатку, ВНП на віруючого, то для світового християнства православ’я — майже те саме, що для нас, скажімо, старообрядництво – щось старе, дрімуче і химерне.

Отже, підсумуємо: всього сьогодні в світі є понад 37000 окремих християнських церков. Основна маса з них впевнена в істинності саме свого сприйняття Слова Божого, і, як мінімум, „неточностей” в інтерпретаціях інших.

Попри культивовану у православних соціумах думку, що „перша скрипка” в християнстві — це православіє – насправді, сьогодні головну роль в „християнському наставлянні” народів відіграє католицизм, йому наступають на п’яти протестанти, які, однак, не об’єднані в єдину ієрархічну структуру. Протестантизм – це море, де вирують нові соціальні, психологічні, релігійні експерименти і з’являються та апробовуються нові ідеї. Англікани, лютерани, методисти, кальвіністи, пресвітеріани, баптисти, адвентисти, п’ятидесятники, харизмати… Нєсть ім чісла…

Православ’я ж схоже на фортецю, що закрилася від усіх і блюдьот древні скарби, смисл яких потихеньку забувають самі блюдущі, водночас мало переймаючись і сучасним. Сама назва „православіє” (ὀρθοδοξία)  – „правильне славлення” з контонацією „правильне судження”, „правильне вчення” – вже містить у собі претензії на єдиноістиність, неприпустимі в сучасному світі, де інформація поширюється блискавично, а Православні церкви – лише десятки, хай досі потужних та древніх організацій, але серед тисяч сучасних.

Православ’я (особливо українське та російське) у світовому християнстві дедалі більше маргіналізується. В силу як демографічних причин (населення православних країн поступово вимирає, католицьких і протестантських – навпаки – прибуває, воно мобільніше й ініціативніше), так і економічних (протестантські соціуми – економічно найуспішніші, католики – посередині, а православні — найбідніші), політичних (СРСР досяг безпрецедентного прогресу у нищенні та ізоляції православ’я) і світоглядних – православіє схильне переносити віроповчальний догматизм на суспільство, зациклюватися на собі й своїй правоті і закривати очі на існування Іншого. З цього – небажання діалогу з іншими релігіями, а, значить, свідоме самообмеження та невикористання можливостей. Католики та протестанти значно більш схильні до діалогу, поваги одне до одного та спільної діяльності – в США є цілком нормальним, коли методисти, анабаптисти і єпіскопали в одному містечку об’єднуються для спільного соціального проекту (наприклад організації притулку і харчування для бомжів чи прибирання та благоустрою комунальної території – в’явіть щоб до такого „опустилися” УПЦ МП і КП).

У „всехристиянській” інфосфері православія теж мало – у православних країнах багато віруючих і священиків не мають інтернету, в той час як в США, наприклад, майже кожна парафійка (ну окрім хіба диваків типу Омішів і квакерів) має свою сторінку.

Між тим в християнстві сьогодні відбуваються цікаві події — це і екуменічний рух (проти якого так казяться православні фундаменталісти), і пошуки компромісу з науковою картиною світу та порозуміння з іншими релігіями…

У протестантизмі постійно відбуваються активні творчо-реформаторські процеси – щороку з’являється 270-300 нових конфесій, які чимось та й відрізняються від усіх інших тисяч існуючих.

Ці рухи відображають невдоволеність тим, що можуть дати вже існуючі церкви у сфері задоволення „релігійних потреб” – відбувається постійний пошук нового, а шукачів-розкольників ніхто не називає „єретиками” (як то в нас заведено) і не піддає анафемам. Сучасний протестантизм прекрасно ілюструє тезу, що релігійне життя – це не стала тисячолітня даність, а процес, який можна сприймати по-різному – тому в середовищі протестантів самокритика звучить значно частіше і дає значно більший ефект, ніж у православних та католиків.

Деякі протестантські групи, наприклад, говорять, що релігійні організації в глобалізованому суспільстві вироджуються у соціальні клуби і засіб контролю над громадянами, і навіть намагаються з цим боротися.

За менш ніж 500 років з початку Реформації, протестанти обігнали православних і доганяють католиків як за кількістю послідовників, так і за рівнем „охоплення” населення Нового Світу, Африки й Азії. Протестанти значно „сучасніші” за багатьма параметрами – це і швидкість реагування, і поширення інформації, і організація, контроль та використання коштів — хоча з точки зору філософії та психології релігії – вони значно „поверховіші” за „традиційне християнство”. Особливо важливі сучасні методи організації – Реформація, серед всього, принесла перегляд бюрократично-ієрархічної структури Ватикану, давши багатьом новим церквам сучасніші мережеві принципи функціонування, які виявилися значно ефективніші в управлінні, соціальному реагуванні та боротьбі зі зловживаннями та корупцією в церквах.

Попри критику, яка валиться з усіх боків на римо-католиків (існують іще й інші, нечисленні католики) – від педофілії і педерастії до зв’язків з мафією і махінацій фінансової бюрократії Ватикану, ця церква прекрасно тримається і всерйоз переймається своєю відповідністю сучасності — історія навчила її „тримати ніс за вітром”.

Не знаю як там з точки зору можливо (не)реального суб’єкта в небі, але для багатьох вчених, які займаються прогнозуванням у релігійній сфері, дуже показовою є Соціальна доктрина Католицької Церкви – вона значно розвиненіша, ніж соціальні доктрини православних церков, католики раніше додумалися до неї і ефективніше її імплементують в той час, як РПЦ кілька років тому просто списала свою соцдоктрину з католицької.

Це дає цілком помітні наслідки: в Україні кидається в очі цікавий факт – католицизм і греко-католицизм з їх соціальними проектами значно привабливіші для освіченої молоді, ніж православні „конкуренти” – не в останню чергу тому, що католицизм всіляко намагається „працювати” з молоддю, і увесь час покращує ці навики.

Серед католицької молоді є з ким цікаво поспілкуватися. Ці люди не цураються конструктивно обговорювати інші релігії, наукові досягнення, що порівняно рідше трапляється з молоддю православною, особливо російськоправославною. Замість реально перейматися молоддю, Московська Патріархія, наприклад, розсилає парафіяльним священикам „вопросники к годовому отчету по работе с молодежью” – явна ремінісценція комсомольського минулого декого з вищого керівництва.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Suchasne_hristiyanstvo_poglyad_ne_z_Ukraini/41326

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.