Русо турісто й русофобія в Індії

russo russo touristo Русо турісто й русофобія в ІндіїВ усіх наших подорожах, а надто в індійських, чомусь виринає тема русофобії.

В Індії серед численних туристів і мандрівників з усього світу менш за все люблять росіян, ізраїльтян та американців. Американцям все вибачають через гроші. Ізраїльтянам, з тієї ж причини – теж. З ними все просто — молоді, дуже галасливі, в гестхаузах, де вони тусують, завжди дуже шумно, залишається багато сміття та бруду. Молоді ізраїльтянки часто вдягаються, з точки зору культури Заходу – “природньо й вільно”, а з точки зору індусів “гіперпровокативно”. Ізраїльське суспільство дуже розумно влаштувало – після стресової служби в армії молоді люди в дещо деструктивному настрої мають потребу “відтягуватися” і всіляко стимулюються (на державному рівні – кредити, і т.п.) їхати в Індію, інші країни Азії чи Латинської Америки, де вони скидають деструктивну енергію, дивляться світ, «нагулюються» і повертаються до свого соціуму вже відповідальнішими і спокійнішими «суспільними одиницями».

З росіянами інакше. Росіян бачать відразу – очі, колір волосся, шум, мова-вимова.

Їх намагаються уникати всі, притім навіть досвідчені мандрівники-росіяни.

Росіяни (в своїй масі) завжди чимось невдоволені, рідко коли знають навіть англійську (не кажучи вже про місцеві мови), грубі… Ну, і алкоголь….

Мова – окрема тема, на якій варто зупинитися.

Мабуть, це совок і його репресивна машина, яка робить все, щоб росіяни не знали інших мов і відчували гордовиту відразу до їх вивчення.

Європеєць, який володіє, крім своєї рідної, англійською і ще парою сусідніх мов — це норма, чотирирічна євродитина, що говорить рідною і англійською – теж. Росіянин, який говорить кількома мовами – рідкісна дивина, цікава й неординарна особистість. Таких прикольних і незалежних мандрівників, які таки подолали пастку зверхнього російського монолінгвізму, вивчають чужі мови і досліджують інші простори хочеться обіймати і допитувати – як вам це вдалося?!!!

Індуси легко вивчають basic Russian, вішають в своїх магазинах російські вивіски і підіймають ціни в кілька разів – руссо-чікен в стресі від чужої реальності обов’язково схопиться за таку принаду – за радість читати рідні кириличні знаки він готовий кілька разів переплачувати за товар…

Індійська культура настільки давно подолала емоційну неврівноваженість і використання прямої агресії, що виявилася беззахисною перед безпосередністю руссо-турісто: “індус не може сказати «ні» п’яному росіянину, — пояснював мені власник кафе з Гоа – тому індуси воліли б закривати свої заклади раніше, ніж росіяни нап’ються”.

Це не завжди вдається.

Стосунки місцевого населення з російською мафією непрості. Типовий приклад – село Морджім, де населення вимагає повиганяти нахабних кацапів, після того, як російський бізнесмен до смерті забив місцевого рікша-драйвера.

Подібні протести, попри російські гроші, час від часу відбуваються в місцях “російської колонізації” Гоа.

Наведу три історії від індусів і наших мандрівників, які дуже показові щодо поведінки руссо-турісто в Індії та їхніх стосунках з її супер-толерантним та миролюбивим народом, і які пояснюють антиросійські демонстрації в Гоа, де місцеве населення час від часу влаштовує акції протесту проти засилля росіян.

1. Гоа і електростанція

Гоа. Паті десь на пляжі. Зникає, як це постійно буває в Індії, електрика. П’яні москалі ідуть на електростанцію, б’ють працівників, знаходять директора, дають йому по пиці. Світло з’являється і більше не зникає.

 2. Сай-історія з-під Пуни

Руссскіє чи то з Казахстана чи казахстанського походження, коротше, якось пов’язані з цією величезною загубленою в степах країною носії російської ментальності тусували в ашрамі Сай-баби в Пуні. Питання “навіщо їхати до Сай-баби, якщо є безліч трушних ашрамів” ставити не будемо — Індія повна спокус і підстав для будь-якого шукача духовності. Але нашим героїчним чікенам досить швидко набридло сидіти в Сай-ашрамі і вирішили вони взяти рікшу і поїхати на нім в Мумбай.

Взяли.

Перед цим, як то диктує традиція, добряче хильнули.

Їдуть, попросили рішку  порулити. Рулити тихохідним трьохколісним моторним транспортом на індійських дорогах легко лише на перший погляд, тим більше, в стані алкоінтоксикації. Водій вчасно втрутився, схопив кермо і ледь врятував сайбабістів від аварії і далі за кермо не пускав. Їхати до Мумбая з Пуни далеко і пасажири стали шукати собі розваг. Прецікавим заняттям виявилося биття рікші пластиковою пляшкою по голові й натрушування йому у волосся попелу з цигарок.

Рікша-валла це все довго терпів і віз віз віз і таки привіз їх на базу рікшерів десь, невідомо де. Привіз, вискочив зі своєї триколіски, покликав братів-рікшерів, яких відразу набігло кілька десятків і почав, як то заведено в Індії, з гіперболізаціями, театральними жестами, каля-баля, і всим, що в таких ситуаціях заведено робити в Індії змальовувати наругу над собою від паскудних пасажирів. Пасажири, тим часом, відчули загрозу своєму біовиживанню, тро протверезіли, і давай махати кулаками. Бідний рікшер (така, мабуть, його карма) вмить — з розбитою пикою, обливається кров’ю.

Місце рікша-драйверів в індійській варновій системі не передбачає здатності до активних бойових дій, тому, замість задавити нордлінгів кількісною перевагою, всі рікшери кинулися тікати.

Щасливі з (алко)перемоги, наші кацапчики виходять зі стоянки і їх відразу пакує індійська поліція. Далі – індійська тюрма з усіма її радостями на місяць, смішний бакшиш начальнику і рікшеру і духотуристи вільні для подальших пошуків Просвітлення…

 3. Пегаси в Гокарні

На час нашого життя в Гокарні вже було багато руссо-турісто, але вона ще не стала Гоа. Містечко (точніше, село, за індійськими уявленнями) ще зберігало залишки духу особливого місця, відомого лише посвяченим. Але дух “русского Гоа” запускав щупальці вже й сюди.

Є російська компанія “Пегас”, яка автобусами звозить сюди білі тіла з Гоа на екскурсію.

Виглядає це так: вони вивантажуються  на центральній вулиці Гокарни і товстенна бабета командує товстенними руссо-турісто (чому європейці всі стрункі й худнькі,  хоча теж п’ють пиво, а росіяни старшого віку майже стовідсотуково пузаті?): “так, у вас єсть полчаса! Нічєво не троґать, ходім только па главнай уліце!”. Якщо споглядати цей цирк протягом деякого часу, складається враження, що тур-лідер свідомо залякує свою паству біовисадами і жахами дикої Індії, щоб у неї, не дай Боже, не виникло думки, що паства б могла прекрасно тут собі тусувати не платячи гроші пегасам.

Роcійський кришнаїт (що теж показово — попри багато років в Індії і браманічний статус, малоангломовний і нехіндомовний) з гесту, де ми жили, вступив з однією такою групою російських пегасів в комунікацію і сказав, що тут можна розслабитися, не тре нічого боятися і що він тут взагалі з дворічною дитиною, що послужило причиною для шоку і відверто підозрілих поглядів офігілих співвітчизників.

Звичайно, не всі росіяни в Індії такі страшні.

Є прекрасний російський ресурс індостан ру, який об’єднує безліч російських мандрівників, з яких далеко не всі страждають безпросвітним чікенізмом, і серед яких дуже багато розірваних і прикольних, безбашених шукачів.

Іще наука — в індології росіяни, порівняно з нами, зовсім молодці – у них є повноцінне університетське сходознавство, величезна кількість перекладів, досліджень … на деякі запити з базових концепцій і персоналій індуїзму гугл з задоволенням видає статті з російської віки вище, ніж статті з англійської.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.