Принади буддизму

335BF0AD 1 Принади буддизмуСеред українських інтіліктуалів є деяка частина, що вважає себе буддістами. І з гордістю про це оголошує на кожній інтіліктуальній тусовці. Серед них трапляються й цілком порядні люди, але більшість – це істоти, які буддизмом, покращують свій імідж, і мають до нього дуже мало стосунку — типу йогів-з-пивом, які не можуть згадати 8 ступенів йоги.

Такі буддістів легко впізнати: вони не можуть ні сформулювати чотирьох істин буддизму, ні толком розповісти що ж це таке.

Українці про буддизм знають дуже мало, і те, що знають – восновному міфи, далекі від реальності. Водночас буддизм – потужна система трансформації особистості в щасливу реалізовану істоту.

Основа буддиського вчення – Чотири Благородні Істини.

Перша істина ставить людству свого роду діагноз: дукха – дуже багатозначне слово – раніше вважалося, що його значення „страждання”, але сьогодні науковці зійшлися на тому, що точніший переклад дукха – „незадоволеність”. Перша істина описує життя як сповнене нерозумних дій і пожинання їх наслідків, і досі багато хто вважає буддизм песимістичною релігією, чимось типу нігілізму.

Друга істина визначає причину дукхи – прив’язаності до насолод і об’єктів відчуттів.

Третя каже, що від дукхи можна звільнитися, звільнившись від влади бажань.

А четверта істина пояснює як звільнитися – вона постулює власне буддиський Шлях – в ньому є розділи для розвитку мудрості (правильне розуміння й рішучість), моралісності (правильне мовлення, правильна діяльність і спосіб життя) і концентрації свідомості (правильні зусилля, усвідомлення і концентрація).

Різні буддиські школи дуже по-різному ставляться до концепції Бога чи богів. Сам Будда, коли його запитали про Бога, зберіг „шляхетне мовчання”. Класичний буддизм вважає, що ідея Бога – це примара, придумана людьми, яка тільки заважає справі спасіння. Наші уявлення про Бога мають до Нього дуже мало стосунку. Треба не сподіватися на Бога, а пошвидше роздуплятися. Для чого в буддизмі є величезна кількість дієвих психотехнічних методів (уппая). Сам же Будда всіляко застерігав своїх послідовників від обожествляння його.

Через таке ставлення до ідеї Бога буддизм часто сприймали як атеїстичне вчення.

Кабінетні вчені сумнівалися, чи це релігія взагалі – „релігія без Бога” не зовсім відповідає європейським уявленням, які базуютсья на стереотипах аврамістичних релігій (іудаїзм, християнство, іслам).

Водночас у більшості напрямів сучасного буддизму боги „є”: попри сакральний статус вони мають і суто практичне психотехнічне значення – як об’єкти для медитації, які (незалежно від того існують вони „реально” чи лише в свідомості буддиста) спричиняють певні зміни в буддисті і його житті для досягнення ним (і всіма іншими живими істотами) Просвітлення.

Організаційно, у буддизмі немає чіткої структури і ієрархії, тобто „немає” буддизму як, наприклад „є” християнство  – в буддизмі є багато шкіл, притім вони, на відміну від християнських конфесій, схильні казати не „ми правильніші за інші”, хоча й такий підхід можна зустріти, а „наша школа більше підходить такому-то типу особистості”.

Українські інтіліктуали найбільше знайомі з дзеном, принаймні, коли в Київ приїздять вчителі дзен, подивитися на них приходить в багато разів більше людей, ніж на вчителів будь-якої іншої школи. Наскільки адекватно українці сприймають дзен – незрозуміло, однак є підозри, що його дуже міфологізують – восновному тому, що інформації з перших рук – живих носіїв вчення, та оригінальних текстів мало, мало й перекладів, хоча дзен – „на слуху”, бо в 90-х перші книги про буддизм, які пішли в маси стосувалися саме дзену. Доступні зараз тексти восновному російськомовні, є багато гарних англійських перекладів, українських – практично немає. Як (окрім буквально десятка на всю країну) майже немає й серйозних українських дослідників релігії, яку практикує десь 300-400 (за різними методами підрахунку) мільйонів людей.

Серед гуманітаріїв добре відомі приколи дзену – типу питань що таке хлопок однієї долоні, хто той Майстер, що зробив траву зеленою або

історії типу:

 „Прийшов Шукач до Вчителя і питає:

– о, великий гуру, навчи мене істині.

Вчитель мовчить. Шукач знову питає:

– о, ти, премудрий, великий наставнику, навчи мене, Мені казали, що ти можеш одним тільки Словом роздуплити людину, допоможи спастися.

Вчитель мовчить. Шукач:

– о, ти, святий, будь-ласка, вкажи шлях до Просвітлення. Я втомився від маячні буденності, хочу увійти в нірвану і полишити цей мерзенний світ, спаситися і спасати інших!

Врешті-решт Вчителя це дістає, він витягає члена і починає мастурбувати.

Шукач в шоці:

– о як ти можеш, ти ж монах, свята людина!

Вчитель продовжує

В момент кульмінації Вчителя, Шукач-в-шоці отримує саторі (миттєве короткотривале Просвітлення)

 У релігієзнавчій класифікації буддизм відноситься до релігій „чистого досвіду” – це значить таке ставлення до віровчення (теорії) як „це все дуже добре, але знання з священих книг має знайти підтвердження в особистій практиці, інакше воно не має смислу” – практика ж дуже розвинена і грає в буддизмі визначальну роль.

Особисто мені буддизм дуже подобається (напротивагу перш за все новітньому християнству) відсутністю прозелітизму (активної проповіді, намагання завербувати якомога більше послідовників). У світі буддизму з цим простіше – хочеш, приймаєш і практикуєш, не хочеш, ніхто не чіпляється на вулиці – а ти віриш у Бога? а ти читав Книгу?

Буддизм поділяють на три основні напрями (колісниці), у межах кожного з яких є велика кількість шкіл, напрямів, вчителів зі своїми методами і трактуванням вчення. Стосунки між цими напрямами набагато тепліші, ніж між православними, католиками та протестантами, чи між шиїтами та суннітами.

Ваджраяна (діамантова колісниця), мабуть, найцікавіша для першого ознайомлення –  тут надзвичайно розвинені „екстремальні” релігійні практики – у Ваджраяні можна зустріти і гнівних тантричних богинь з мечами й черепами, що танцюють на трупах, і ікони, де божества з потужними статевими органами сплетені в екстатичних союзах, тут же похмурі практики чод, які здійснюються на кладовищах і місцях спалення трупів. Ваджраяна – найпізніша за становленням гілка буддизму і найвідоміша на Заході – завдяки діяльності Далай-лами та різноманітних тулку, які повтікали в Європу, Індію і США від китайського комунізму в Тибеті.

Ваджраяна, чи тибетський буддизм, виділився з Махаяни (велика колісниця). Махаяна наполягає на тому, що роздуплитися у цьому житті можуть всі, насправді різниці між сансарою і нірваною немає.

Напротивагу цій гілці Тхеравада (вчення старійшин) вчить, що шлях до просвітлення довгий і може зайняти не одне життя, і найбільші шанси на спасіння мають монахи. Тхеравада зосереджується більше на індивідуальному спасінні, в той час як Махаяна пропонує мотивуватися звільненням від дукхи усіх живих істот. Вітчизняні знавці буддизму (як і значна частина викладачів релігієзнавства в українських вузах) Тхераваду часто називають Хінаяною, що може сприйматися образливо представниками цього напряму, назву „хінаяна” придумали конкуруючі школи і пару десятиліть тому, щоб не ображати братів по релігії, навіть провели міжнародну конференцію, де публічно відреклися від цієї назви.

Загалом буддизм настільки відрізняється від наших уявлень про релігію, що навіть знавці його (буддологи) важко долають стереотипи, які накладає на сприйняття інших релігій наше суспільство. Водночас світ цієї релігії надзвичайно цікавий, а практика дає „ефекти” дуже швидко. Підхід же до проблем пізнання і цілі життя у більшості шкіл буддизму по-своєму дуже науковий і прагматичний.

Опубліковано: Інфопорн http://infoporn.org.ua/materials/articles/Prinadi_buddizmu/45943

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , . Bookmark the permalink.