Проблеми інкультурації та розмивання ідентичності Міжнародного Товариства Свідомості Крішни в Україні

Image000191 300x200 Проблеми інкультурації та розмивання ідентичності Міжнародного Товариства Свідомості Крішни в УкраїніОстанній контакт з українськими вайшнавами в Кармалюківці попри всю його позитивність підняв низку питань.

Кришнаїтам (як би їм не хотілося цього уникнути) доводиться інкультуруватися в український соціум, щось змінювати в собі, в проповіді, в побуті, в навчанні, в практиці.
Як би не хотілося повністю імітувати індійський образ ідеального вайшнава, що потрапив через призму раннього МТСК в США, в Україні у силу географічних, кліматичних, культурних та традиційних причин доводиться дечим поступатися і дещо змінювати.

Типовий приклад – у дев’яностих один з духовних лідерів намагався встановити стандарт і всіляко заохочував вуличну проповідь в дхоті (дуже легкому, суто індійському білому чи помаранчевому одязі, який носять кришнаїти) взимку. Ця аскеза при -20оС межувала з реальною небезпекою для життя та здоров’я “відданих”: щоб ходити майже голим за такої температури треба бути йогом в Гімалаях, а не санкіртанником-початківцем у промисловому місті України.

Питання про те, наскільки варто хапатися за форму, дуже суттєве для “перекладу” будь-якої нової для даного соціуму релігії. Індуси їдять руками через багатотисячолітню культурну традицію, характер їхньої кухні та банальну відсутність ложок. Не впевнений, що навмисне імітуючи це в Україні як аскезу на користування ложкою можна стати ближчим до Крішни. Хоча,… хтозна, можливо ця культурна імітація при правильному настрої може стати корисною психотехнікою, чим вона навряд чи часто буває в Індії.

Інший показовий приклад — описані в звіті про Нову Варшану ритуал “визначення схильностей” дитини і поведінка наших неовайшнавів під час ягьї.
Ідеально скопіювати будь-яку з індійських культур українцеві, як на мене, майже неможливо, недаремно індуси так часто згадують приказку to be Hindu you need to be born a Hindu — щоб по-справжньому розуміти цю культуру, потрібно в ній народитися, і жодна міфологізація “слов’янських культур” ведичним корінням тут не допоможе, доказ того — “Харе Крішно” наших вайшнавів, яке всіляко проривається в кіртанах крізь строге санскритське Харе Крішна (а у санскритських мантрах, згідно традиції, ніяких звуків міняти не можна. Варіації вимови не допускаються, адже санскрит – священна мова, де кожен звук на своєму місці. Якщо мантри не звучать дуже точно, вважає ортодоксальний індуїзм і з цим згоджується керівництво МТСК, вони “втрачають силу”).

За останні п’ятнадцять років кришнаїти непогано притерлися до українського суспільства, але не вписалися в нього. Багато з них не можуть прийняти українське суспільство таким як воно є, і продовжують ділити світ на “відданних вайшнавів” і “кармі в тамагуні”, при першому знайомстві оцінюючи людину за наявністю\відсутністю кантхімали на шиї. В практичному житті це часто виливається в гіпертрофоване почуття власної винятковості, есхатологію та ескапізм, якого досі немало в МТСК. Дискурс на тему “ми найкращі і у нас найправильніша релігія” був потрібен і ефективно працював у захопленій мусульманами Бенгалії, але в сучасному багатоконфесійному світі від серйозних релігійних організацій очікується більше взаємоповаги та толерантності.

 

Кришнаїти та українська мова

Одна з проблем МТСК – небажання розуміти суспільство як українське.
Кришнаїти орієнтуються на СНД — широкий культурний простір, об’єднаний російською мовою. Дуже мало кришнаїтської літератури перекладено на українську. Товариство де-факто цурається української культури, бо це потребує змін і зайвих тєлодвіженій.
Українську в МТСК ніхто навмисне не притісняє, але коли весь дискурс, всі лекції та навчальні матеріали російськомовні, український неовайшнав починає в релігійній сфері переходити на російську. Так зручніше.
Результат — дуже незначна присутність МТСК на Заході України, і, враховуючи нинішній сплеск патріотизму, погані перспективи в цьому напрямку. Якщо стосунки між Україною й Росією будуть далі охолоджуватися, для чого є всі причини, МТСК опиниться в не дуже зручному становищі і зазнає певних нових труднощів.

МТСК і “русскій вєдізм”

Ще одна небезпека, яка чигає на МТСК — руссо-вєдізм з його псевдоміфологією та параісторією. І крішнаїти (особливо російські) у цій пастці вже добряче загрузли.
СНДшний ISKCON своїми іграми в ісконний, даруйте за каламбур, руссо-вєдізм ризикує втратити не лише монополію, а й будь-які “культурні права” на бренд “Вєди”. Російська неоязичницька пропаганда вже ефективно впевнила сотні тисяч, якщо не мільйони людей в тому, що Веди придумали не індуси, а русскіє.
Небезпека серйозна, бо, на відміну від реальних Вед, для розуміння яких необхідна серйозна наукова, традиційна та мовна підготовки, у силу знайомого мовного апарату нові “чудесно відкриті” “Слов’яно-арійські веди”, “словянські вєди” і всю іншу низькоякісну муру продукцію російського неоязичництва вітчизняний обиватель легко може прочитати і долучитися до древньорусскості і рАдомудрості разом з впевненістю в істинній російськості Вед і вторинності їх індійських “копій”.

 

Пост-радянські кришнаїти й Індія

Дослідників давно дивує парадоксальне ставлення вітчизняних кришнаїтів до Індії.
З одного боку, це країна, де народилася їхня релігія, де знаходяться головні священні центри, країна, чию культуру і навіть побут кришнаїти так старанно намагаються копіювати в інших країнах. Очікувана поведінка — масово кидатися туди, пірнати в культуру, релігію, життя Індії, припадати до індокоренів МТСК у середовищі, звідки воно прийшло до нас; елементарно, якщо й не “перевірити, чи правду кажуть старші віддані”, то хоча б подивитися як це все виглядає автентично, звідки взялися і чому існують різні варіанти цієї релігії.
Реальна ситуація інакша. Багато кришнаїтів зовсім не поспішають з візитом в Бхарату, а з тих, що таки приїздять, значний відсоток навіть бояться її, її суспільства та її релігій, не вступають в контакт з місцевими не-МТСК вайшнавами.
При спілкуванні іноді здається, що деяким з цих вірян буває навіть незручно належати до релігії індійського походження, при цьому розуміючи, що вони відверто ігнорують індійську культуру.
З іншого боку, є дійсно серйозні віряни, які таки їдуть у Вріндаван, вивчають хінді і там залишаються, хоча й не завжди в ISKCON. Таких заманити назад в Україну дуже важко і це явище далеко не масове.
Одна з можливих причин потурання русско-вєдічєской ..йні – свідоме чи несвідоме бажання дистанціюватися від реальної Індії з усіма її парадоксами і перемогти уявного противника, хоча б на словах перенісши ведичну основу Харе Крішна з Індії в Росію, підмінити Індію “вєдічєскім” міфом, таким чином неначе піднявшись понад питаннями, які Індія ставить МТСК.

Інша можлива причина низького інтересу до індійських коренів — особистий (характерний для багатьох індусів-традиціоналістів) дух Прабгупади, який, приїхавши в Москву, не пішов дивитися місто і його архітектуру, аргументувавши це тим, що йому не цікаво, а цікаво проповідувати свідомість Крішни. Традиціоналізм і консерватизм процвітає серед індусів вищих каст, можливо, це якось перенеслося і на загальне ставлення до світу МТСК.

Нещодавно мені випала нагода поспілкуватися з проповідником МТСК, шактичним, вже немолодим брамачарі, який проповідує в багатьох країнах СНД й ісламського світу. В Індію їздив 8 сезонів підряд, возив групи в Гімалаї, у термінах Класика “опитнійша, грамотнійша людина”. Крішнери “по секрету” розповіли, що сей брамачарі іноді під час служб впадає в справжній релігійний екстаз. Людина світла, енергійна, аскетична, сильна…. Ми порозумілися згадавши МахаКумбхМелу-2013. Як виявилося прабу\-джи жив там за пару секторів від Експедиції Ахамот.орг  протягом 10 днів. Питаю, як же ж там було, круто? Сподобалося? Екстаз? Розрив?
— “ну, мнє на самой Мелє откровенно било скучно”.

Поза крішнерським табором прабу-джи особливо не ходив, тільки санкрітана, з місцевими “конкуруючими” вайшнавами не спілкувався. Задаю типове питання, яке використовується для перевірки на чікенізм:

— Прабуджи, стільки років в Індії, а ви хінді болте?

і з безмежним здивуванням виявляю, що прабуджи хінді болте нахін. І аглицькою не спікс теж. Це відомий проповідник МТСК. І це величезна загадка великої російської культури, яка мене вже вбиває\шокує\заганяє в когнітивний дисонанс протягом багатьох років – як можна довго жити в іншій країні, знати напам’ять довжелезні шматки її священних текстів древньою мовою, але не володіти хоч мінімально ні її живою мовою (мова, як на мене, – перший і головний ключ до культури) і як можна подорожувати світом хоч на базовому рівні не знаючи аглицької….

Іще один приклад, вже з життя мого альтер-его: Індія, подібна зустріч з досвідченим кришнаїтом і: “я Індію за стєнами ІСКОН ненавижу“. Пупсік теж протягом багатьох років їздить в Бхарату, але не висовує носа з ашрамів МТСК з кондиціонерами, високими стінами і охороною. За стінами цих ашрамів страшно – там бруд, пилюка, бідність, індуси, неправильні секти, послідовники Шанкари, шиваїти, буддисти, джайни і всілякі інші маяваді, жахливі агхорі, нага- і калі-баби…

Проповідники МТСК дуже люблять застосовувати образ Вріндавана для ілюстрування недосконалості й обумовленості нашого бачення і недостатнього для справ духовних рівня розвитку. Це звучить зазвичай так: “Вріндаван – нечистоти, пилюка, індійський розвал – ви можете приїхати туди і бачити все це і сповнитися жахом і огидою вернутися і розповідати який жахливий Вріндаван, а можете приїхати туди і бачити не бруд, а ліли Крішни і повернутися сповненим відданості й екстазу”. Цей приклад дуже показовий стосовно СНДшних кришнаїтів в Індії – багато (але, на щастя, далеко не всі) з них бачать там лише бруд і нечистоти і за переляком пропускають благодать цієї країни.

А може насправді все не так. Може, я заганяюся в раджа-гуні і люди просто зосереджені в Крішна-бхакті і їм нічого більш не треба. А недостатньо очищена свідомість бачить баги там, де їх насправді й близько немає.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.