Пошуки Ноєвого Ковчега на Арараті: псевдоархеологія, конспірологія і віра в Чудо

NEO ararat big 1024x658 Пошуки Ноєвого Ковчега на Арараті: псевдоархеологія, конспірологія і віра в Чудо

Супутниковий знімок гори Арарат і тест із серії “чи бачите ви…. Ноїв Ковчег?” Легко бачу 4 форми, під якими можуть ховатися уламки величезного човна. А один колега побачив їх цілих десять. Скільки Ноєвих Ковчегів бачите ви?

Ми всі хочемо чудесного, і віра прагне чуда і підтверджень, особливо коли віра слабка.

В Откровенні Великої Вутки сказано “якщо ти думаєш про чудо, Чудо думає про тебе”… Однак, не буду заглиблюватися в метафізику єдиної істинної релігії, а розповім про такий специфічний вид діяльності як аркеологію (arkeology – Ark = Ковчег), або ж пошуки Ноєвого Ковчега.

Якщо копнути старі міфології, виявиться, що в багатьох з них є давня історія про повінь, яка затоплює землю. Деталі та причини різняться, але загальний мотив однаковий – приходить вода і вбиває всіх, крім кількох богообраних щасливців.

Такі історії є навіть у північноамерикансьтких індіанців – чи це “збіг”, чи спогад про древню катастрофу, чи щось з архетипічних шарів психіки, ми не знаємо…..

У Біблії, Буття 8.4, наприклад в перекладі Огієнка, написано: “…сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.”

Ararat Ms. 11639 521a Пошуки Ноєвого Ковчега на Арараті: псевдоархеологія, конспірологія і віра в Чудо

Зображення Ноєвого Ковчега на горі. ХІІІ століття. Віка.

У давній єврейській літературі назва “арарат” стосувалася давньої держави Урарту, яка охоплювала територію сучасного сходу Туреччини.

Сирійська традиція вважала, що ковчег пророка Нуха зупинився на горі аль-Джуді (теж південно-східна Туреччина). Окремі арабо-мусульманські тексти відносили аль-Джуді на Аравійський півострів. Христианский апологет Феофіл писав, що навіть у його часи залишки ковчега бачили в горах Аравії.

Аж до вірменської літератури Х-ХІ століть н.е. ніхто навіть не думав асоціювати з Ковчегом гору Арарат.

Коротка історія пошуків Ноєвого Ковчега на Арараті

У  ХІХ-ХХ століттях раптом знайшлося немало людей, готових пошукати Ноїв Ковчег, який досі лежить десь на “горах Арарат” і ще більше людей, готових про це говорити й писати.

Крім всіляких авантюристів і в першій, і в другій половині ХІХ століття знайшлося по поважному професору, які підіймалися на Арарат, і якщо перший, Фрідріх Перрот, просто написав, що всі вірмени переконані, що Ковчег лежить на горі і людям заборонено до нього наближатися”, то оксфордець Джеймс Брайс навіть знайшов шмат дерева зі слідами ручної обробки та ідентифікував його як шмат Ноєвого Ковчега. Після цієї знахідки тему почали мусолити у своїх числених виданнях британські протестанти.

1-го квітня 1933 кьольнська газета Kölnische Illustrierte Zeitung  опублікувала історію з ілюстраціями про успішну експедицію професорів “Стоунесса і Мада з Єйлвардського університету” до Ковчега на Арарат.

Через тиждень, у відповідь на здивовані листи читачів, редакція відписала, що це був першоквітневий жарт.

Жарт швидко б забувся, якби статтю не прочитали російські білоемігранти і, мабуть, через брак контенту та любов своєї аудиторії до всіляких християнських загадок і містики не опублікували рерайт у своїх виданнях “Рубеж” і “Меч Гедеона” з усіма ілюстраціями та перекрутивши імена “вчених”.

Ararat anomaly 1973 Пошуки Ноєвого Ковчега на Арараті: псевдоархеологія, конспірологія і віра в Чудо

Картинка з Віки. 1973 рік. Ви бачите тут щось незвичайне, чи, як любили казати в дев’яностих, “аномальне”?

 

З середини ХХ-го століття євангелісти, міленіаристи з грошима підхопили тему і почали в неї інвестувати. Відбулося кілька експедицій “до Ковчега”; одну з них вів космонавт Джеймс Ірвін, якого в процесі викрали, щоб отримати викуп, і хоч кількість чуток про “був і бачив” зростала,  достовірних результатів жодна з експедицій не добула.

Фейки і трупи

Типова історія тих часів: у 1955 французький дослідник Фернанд Наварра ніби-то витягнув з-під льодовика десь на північно-західному схилі гори півтораметровий брус. Інститут лісництва Міністерства сільського господарства Іспанії зробив висновок, що вік зразка — близько 5000 років. Це датування заперечили дві лабораторії радіо-вуглецевого аналізу. Місцевий гід Наварри, коли слава дослідника докотилася й до його селища, виступив з заявою, що француз купив брус в селі біля Арарату і затягнув його з собою на гору.

А от далі починається “агатакрісті”: десь у 1960му пілот гвинтокрила на прізвище Грін, заявив, що бачив там Ковчега, десь на висоті в 4000м. Він сфотографував знахідку, і намагався організувати наземну експедицію, але його світлини не переконали нікого виділити грошей на таку авантрюру. А через два роки Грінові фотографії зникли, а самого Гріна знайшли мертвим у басейні.

Згадане зло з “Меча Гедеона” не вмерло (ну на що хороше може надихнути людину прирелігійна білоемігрантська преса?) — у 1972 “першоквітнева” стаття трапилася Ерилу Камінгз, який разом з дружиною загорілися ідею пошуків артефакту. Навіть коли добра душа повідомила їх про “качку” і надала оригінальний німецький текст для підтвердження, подружжя ще протягом чотирьох місяців не могло позбутися нав’язливої ідеї.

У 1990 Біл Крауз склав список “ілюзорних ковчегів” на горі, серед яких було й базальтове утворення, яке нагадувало дзьоб коробля. Найімовірніше, саме воно й було ковчегом, який бачив Дж.Грін у 1953.

У 2004 гавайський бізнесмен Деніел Маꥳверн оголосив, що виділить  $900,000 на експедицію до вершини Великого Арарату, щоб дослідити так звану “араратську аномалію” – він же до цього оплатив деталізовану супутникову зйомку району.

Попри розлогий піар проекту, турки відмовили в дозволі на підйом, під приводом знаходження вершини у військовій зоні з обмеженим режимом доступу.

От воно: турки-мусліми ховають історичний доказ єдиноістинності єдиноістинної релігії, а “військова база” – атлічний аргумент у конспірологічному сприйнятті дійсності із серії “уряди все знають і приховують” (як вони приховують і інопланетян, і знання про Велику Вутку) – бо нахріна людям військова база високо в таких горах, крім як відганяти туристів від вмерзлого у гору гігачовна.

Щоб зовсім добити репутацію Маꥳверна журналісти National Geographic News накопали, що турецького науковця Ахмета Алі Арслана, який мав вести експедицію, ще до початку проекту звинувачували у підробці світлин з Ковчегом.

Звичайно ж, мати в себе туристичний і релігійний об’єкт, або навіть медіа-міф про нього дуже вигідно, тому крім турків з вірменами (які вважають Арарат своїм) залишки Ковчега знаходили й інші країни: наприклад, Іран.

Врешті-решт до пошуків Ковчега долучилися навіть китайці: спільна турецько-китайська група Noah’s Ark Ministries International (NAMI) ніби-то знайшла на Арараті печеру зі скам’янілими дерев’яними стінами, щепки, та 18-метровий брус з давнього дерева, на основі чого вирішили, що це, “з ймовірністю 99.9%” і є Ковчег. Дивитися на їхню знахідку “офіційні археологи” чомусь так і не приїхали, а розвал у керівництві проекту виніс увазі громадськості трішки брудної білизни: один з засновників NAMI оголосив, що знахідка може бути фейком, який притягли в печеру з древньої будівлі неподалік Чорного моря турецький сталкер групи і десяток робітників-курдів.

У квітні 2010 турецькі ЗМІ повідомили, що Міністр культури наказав провести дослідження з приводу можливо нелегального провозу  NAMI дерев’яних зразків у Китай; а шотландський дослідник, який займався перевіркою тверджень китайців, раптово зник зі свого табору за незрозумілих обставин…

ПсевдоРаціональне пояснення незрозумілим смертям аркологів навів іще в середині ХХ століття пастор Харольд Вільямс. Він розповів історію, передану йому незадовго до смерті якимось Хаджі Ярамом, вірменським адвентистом сьомого дня.

Маленьким хлопчиком у далекому 1856 році Хаджі Ярам з татом вів трьох британських вчених-атеїстів на Арарат, куди вони хотіли залізти щоб довести, що Бога немає. Натомість біля вершини Арарату вчені знайли дзьоб корабля, спробували його зруйнувати, це не вийшло і тоді вчені озлобилися і поклялися тримати відкриття в таємниці та вбивати кожного, хто про нього розповість.

Вільямс повідомив, що навіть бачив статтю 1918 року, в якій один зі згаданих вчених на смертному одрі зізнався, таким чином давши незалежне підтвердження історії Ярама. Пастор старанно вирізав статтю і тримав її у власному архіві разом з історією Ярама, але через двадцять років вони випадково згоріли.

Журналісти старанно переривали газети 1918 і близьких років, але сповіді злого вченого так і не знайшли.

Як працюють Їх Величності “Той, хто думає” і “Той, хто доводить”

Усім хочеться чуда, і, як казав Р.Вілсон, що б не думав Той-хто-думає, Той-хто-доводить, зажди це доведе. Вум легко обдурює розум і домальовує Ковчег до купи різних об’єктів – так на старих картах шукачі оккультних знань і скарбів знаходили таємні знаки зашифровані в географії (а якщо не знаходили, брали карти меншого масштабу і товстіший олівець і фігури складалися).

Чутки про Ковчег-на-Арараті з’являються і зникають, майже всім на них пофіг, але є зацікавлена група з грошима, якій мабуть чере знестачу віри постійно треба щось доводити – євангелісти США. Виявляється, серед американських протестанів, як і серед російських довбославів є купа конспірологів, які впевнені, що уряди Туреччини, Кацапії та США точно знають, де лежить Ковчег, але “правітєльства скривають”.

На завершення слово “офіційній науці”: “не знаю жодної експедиції, яка б пішла шукати Ковчег і не знайшла його” – якось сказав Paul Zimansky, спеціаліст з археології Ближнього Сходу  зі Stony Brook University штату Нью-Йорк.

 

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.