Платити чи не платити: ідеологія податкового опору

Ще з часів совка всі українці добре памʼятають приказку: “скільки у держави не кради – свого не вернеш”. Природній скептицизм щодо чистоти та безкорисливості намірів державного апарату глибоко засів у свідомості наших співгромадян. У США – навпаки: чимало людей все ще щиро вірять, що уряд хороший, і краще, ніж громадяни, знає, як розпорядитися їхніми доларами. Середній американець працює “на державу” протягом чотирьох місяців щороку.

40% вичавлених грошей йде на фінансування військових потреб. Наприклад, на “війну з терористами”, “миротворчі операції” в Іраку та Афганістані. Інші 60% коштів ідуть на утримання бюрократів.
У нас ситуація інша. За вилучені у нас гроші принаймні не будують ракет, і не фінансують вторгнень в інші країни. Наші гроші банально витрачають на дорогі тачки та маєтки. Ну, і на бл…й. Але то вже копійки, бо останніх у нас в країні дуже багато.

Кошти, які бюрократи з якихось причин не змогли роздерибанити, переважно банально розтринькуються. Або якщо вже й використовуються на благо вітчизни, то вкрай неефективно.

Звісно ж, є люди, які намагаються протистояти і змінити становище. Вони сповідують ідеологію податкового спротиву, tax resistance.

Для українців це все ще нова тема. Адже старше покоління й досі часто вважає, що коли держава вимагає гроші, треба їх, не розмірковуючи, їй віддавати.

Цікавий досвід податкового спротиву накопичився в більш досвідчених країнах.

Корені цього явища ростуть з сивої давнини, але в сучасну “демократичну” форму він оформився на Заході. В Європі й США – на базі антивоєнних рухів, та в Індії – в часи здобуття незалежності від Британської Імперії.

Широкого розголосу набула історія американки Джулії Хілл. Замість платити $150,000 федерального податку, ця жінка відправила гроші напряму на кілька програм. А саме – продовженого навчання, розвитку мистецтва, культури, комунального садівництва, альтернативи увʼязненню та охорони навколишнього середовища. Федеральній податковій службі вона надіслала документи, які підтверджували переказ коштів. Також серед цих документів був пояснювальний лист з наступним текстом: “Я не відмовляюся платити податки. Насправді, я їх сплачую, але спрямовую їх туди, куди вони повинні йти, тому що ви відмовляєтеся це робити”.

Інший випадок стався у Британії. У 1990 пекар Найджел Вайлд (Nigel Wild) спробував заплатити податок випічкою – “щоб бути впевненим, що кошти не пішли на підготовку до війни”. Найджела за це увʼязнили на 21 день.

509528E 1 Платити чи не платити: ідеологія податкового опору

Напис: Я цього не купую

Ще один приклад більш масової непокори в США. Коли федеральний уряд впровадив десятивідсотковий податок на телефонні переговори, щоб фінансувати війну у Вʼєтнамі, кількість людей, які взяли участь у податковому опорі, різко піднялася – з 20 тисяч до півмільйона.

Приклади масового спротиву – непоодинокі. Основною причиною війни за незалежність американських колоній від Британії був занадто сильний податковий тиск метрополії. Настільки сильний, що змусив фермерів і шахтарів взятися за зброю. Так само через непосильний податковий тиск британців від них відмежувалися індуси. Йдеться про рух Махатми Ганді. Вдаючись до повної відмови від фінансування британців як у формі податків, так і в формі бойкотування їхніх товарів, цей рух зрештою добився незалежності ненасильницьким шляхом.

346C17F2 1 Платити чи не платити: ідеологія податкового опору

Ідеї ненасильницього спротиву, пропаговані Махатмою Ґанді, допомогли індусам позбутися британського панування

Якщо в “цивілізованих” країнах на зразок Штатів чи Європи громадяни протестують проти використання їхніх грошей у військових цілях, чи проти безглуздої “війни з наркотиками”, то у випадку України доцільніше повністю ігнорувати сплату податків. Ефективність цільового використання народних коштів українськими бюрократами прямує до нуля. А якщо врахувати запозичення в різноманітних міжнародних установ на кшталт МВФ, та ще й з величезними виплатами відсотків… Про ефективність говорити вже не можна – краще думати, як рятувати гроші з цієї халепи.

Для українського дрібного й середнього бізнесу несплата податків – швидше чеснота, ніж недолік. Якщо платити всі державні побори, бізнес помре, а наймані працівники залишаться без зарплат і засобів до існування. Якщо ж від податків ухилятися – як мінімум, забезпечуєш себе і співробітників. “Чорні” зарплати вищі, при цьому працівник отримує реальну винагороду тут і зараз, а не сподівається на примарну пенсію в невідомому майбутньому.

Пенсія – єдиний стимул працювати “по-білому”, який держава змогла вигадати. Мовляв, платиш податки, отримуєш “білу” зарплатню – забезпечуєш собі пенсію. Як не дивно, але поза столицею є чимало людей, для яких пенсійна мотивація  чомусь спрацьовує. Мабуть, досвід дідусів-бабусь, які горбатилися все життя, щоб на старості років отримувати мізер, нічому не вчить.

Часто висувають контраргумент: як це так – не платити податків? А хто ж тоді утримуватиме бюджетників? Якщо не платити – то й вся держава розвалиться! Однак, слід пам’ятати про те, що суттєва частина української економіки перебуває під контролем людей, які взагалі жодних податків не платять. А якщо й платять, то лише про людське око, отримуючи в багато разів більші державні дотації.

Перш за все, слід зрозуміти: не платити державі – це не лише “не погано”, а й “добре”. Людина, яка економить на хабарях, податках, поборах чинуш, і використовує збережені таким чином кошти для своєї сімʼї або для розвитку своєї справи, робить благо. Така етика української сучасності, і її не варто соромитися.

Щоб долучитися до податкового спротиву, починати треба з малого:

1. Коли виникає необхідність щось отримати від держустанови, слід домагатися свого законними методами – листами і ходінням до начальників, а не даванням хабарів. Це, як не дивно, приводить до тями звиклих до подачок чинуш.

2. Старанно вивчати свої договори з ЖЕК-ами і оскаржувати суми в платіжках. Або не платити взагалі й доводити свою правоту, якщо є така можливість.

Є люди (хоча їх дуже мало), яким вдавалося роками принципово не платити ЖЕК-ам, а потім організувати в своїх будинках ОСББ. ЖЕК-и так і не отримали від цих людей ані копійки, і держава нічого їм за це не зробила.

3. Змінити культуру шопінгу. А саме, віддавати перевагу установам, які не платять податків, або, принаймні, платять мало. Більше взаємодіяти з друзями – не купувати, а обмінювати або віддавати просто так. Чим більше розвиватимуться такі стосунки – тим менше буде стосунків товарно-грошових. І негативу, який вони породжують.

4. Взагалі, поменше користуватися грошима. Культура безкорисливої взаємодопомоги допомагає трансцендувати в собі егоїзм, жадібність і “мою хату скраю…”

Від редакції: Коли ми ілюстрували цю статтю, то з подивом виявили у зображеннях Гугль за запитом “податки” чимало дитячих робіт, поданих у різні роки на конкурс “Податки очима дітей”. Схоже, школярів активно переконують, що платити податки – чи не головна мета в житті кожного українця. Мабуть, сподіваються, що в майбутньому вони так і не обзаведуться критичним мисленням та іронією:) Пропонуємо ознайомитися з кількома найбільш показовими роботами:

3F5F87D1 1 Платити чи не платити: ідеологія податкового опору

4CCF4BC1 1 Платити чи не платити: ідеологія податкового опору

91B4A2E 1 Платити чи не платити: ідеологія податкового опору

Опубліковано: Інфопорн http://infoporn.org.ua/materials/articles/Platiti_chi_ne_platiti_ideologiya_podatkovogo_oporu/45999

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , . Bookmark the permalink.