На кам’яному плоті до Атлантиди

cover 17452 На камяному плоті до АтлантидиПід приціл Ahamot.org потрапив роман Нобелівського лауреата Хосе Сарамаго:

Сарамаго Жозе. Каменный плот. К., “София“. М., ИД Гелиос“. 2002 – 464с.

Уявімо, (о butthurt для всіх євростартегів і євроінтеграторів!), що з абсолютно невідомих і магічних причин, та несвідомих анархіських і сепаратиських прагнень мешканців, Іберійський півострів відірвався від Європи і незбагненним чином, чи ж Волею Божою, поплив просторами Атлантики в бік Америки.

Сарамаго цікаво показує макро- і мікросвіти – обігрує події, що “відбуваються у зв’язку зі цією геологічною шизнею на “міжнародній арені”, в “середовищі спеціалістів” і в планетарному, та, особливо, у європейському кіні-в-голові. Паралельно з цим фантазуються цікавіші потоки – стосунки людей, і зовсім не випадкових, які своїми “випадковими” діями чи спричинили, чи магічно вплинули на відділення півострова від основної частини Європи. Молода жінка, яка провела таку лінію на піску, що її не вдавалося засипати нічим; чиновник, який, на своє здивування, підняв і жбурнув в океан камінь, який підняти й кинути не міг би фізично; вдова, що плела нескінченне прядиво; вчитель, якого переслідували птахи, і старий фармацевт, який відчував дрижання землі під ногами краще за найточнші сейсмографи. Звичайно ж, всі вони зустрілися і, звичайно ж, не змогли не притягнутися одне до одного в різних комбінаціях.

Постапокаліптика по-європейськи виглядає зовсім не такою, як у жорстоких фантазіях вітчизняних виживальників. Це євро-апокаліптика, і вона відрізняється від нашої так само як євроремонт, євровікно і євробуряк від українських аналогів – якоюсь внутрішньою мудрістю і відчуттям минущості: навіть там, де народ мародерствує, повстає, знищує телевізори і бореться з владою, це відбувається гідно, весело і по-філософськи безглуздо.

Коли машини перестають рухатися через нестачу пального, герої роману вчаться запрягати (і красти) коней, вести життя середньовічних торгівців, варити їжу на вогнищі (воістину диво для сучасного європейця, адже у більшості країн його євротовариства заборонено розводити “дикі” євровогнища)

Магічне сприйняття дійсності і стьоб над науковою картиною світу накладається на іспанське і португальське месіанство, містику, хтонічну міфологію включно з, можливо-триголовими, песиками можливо-нащадками-Церберуса.

Автор явно “знає жізнь, її закони сложні і красіві”, його спостереження і узагальнення радують своїм цинізмом, шляхетністю, а також шанті-шанті сприйняттям дійсності: врешті-решт, як би ми не хотіли і не любили думати, що хоч якось контролюємо чи впливаємо на кіно-ззовні, у реальності це не так, і нам лишається лише більш чи менш смиренно грати роль спостерігачів і ляльок, які жбурляє Провидіння.

Що робити людині, яка під час якихось надзвичайних чи паранормальних подій (наприклад відокремлення шматка континенту і  його вільна подорож над залишками Атлантиди) виявилася дотичною до них ? Звісно ж, ховатися від уряду, його демонічних агентів і всіляких маніяків-науковців з їхніми приладами.

Легке роздратування викликали постійні, у завеликих кількостях, посилання на якісь історичні й культурні “розвали” між іспанцями та португальцями, — мабуть, очевидні іберійським читачам, але малозрозумілі вкраїнцеві, який історію вчив у школі погано і в тих далеких краях ніколи не бував. Текст вийшов задовгий, — перша третина читається одним духом – все круто й захоплююче, але далі з’явилося відчуття зайвої тяганини.

Зацікавила композиція діалогів Сармаго. Замість виписувати нові рядки з тире, і поясненнями, він не виводить пряму мову з текстового потоку, що, з одного боку, робить текст монотоннішим і ритмічнішим, з іншого — змушує періодично вмикати мізки щоб зрозуміти, хто ж що говорить. Автора ця читацька незручність, схоже, зовсім не хвилює – мабуть так і задумано, щоб людина не впадала в меланхолію і не засинала за пригодами сухопутної галери, які під кінець стають вже занадто довгими і одноманітними.

Роман прикольний, але якби був трохи коротшим, було б приємніше.

Яка основна ідея книжки? – Не знаю, чи вона є, чи може я її не помітив, чи може, вона полягає в тому, що прикольно тусувати Іберійским півостровом, коли звичний світ руйнується. А, може, місія роману передати відчуття повної неконтрольованості світу і іграшковості людини у руках невідомих їй сил, про що ми схильні забувати і про що нам нагадують природні ката-клізми. (Цікаво, чи не тому кількість стихійних лих і катастроф щороку невпинно зростає.) А ще — якими б “індивідуальні трагедії” не видавалися важливими, вони, нагадує Сарамаго – всього лише частина світового кіно, яке спокійно й натхненно (ким?) пливе собі порпри все у невідомому нам напрямку.

Окремо варто відзначити працю перекладача – А.Богдановський видав прекрасний текст з багатющим і красивим русским язиком.

 

Прикольні цитати Сарамаго:

с.202 — …мне показалось, что вы, в точности как и я, чужды той внешней логике, которой подчиняется мир…

с.217 — …Европу… передернуло социально-психологической судорогой, когда смертельной опасности подверглось континентальное самосознание, столь кропотливо и тщательно взращиваемое на протяжении долгих веков.

с.219 – И можно предположить, что если так оно и дальше пойдет, сведется весь континент к одной стране, и станет она квинтэссенцией истинно-европейского духа, совершеннейшим воплощением его, и будет тогда Европа одна сплошная Швейцария.

с.295 — … ибо объективность рассказчика есть зловредное измышление модернистов…

с.323 – именно тогда стало очевидно ,что конструкция нашего общества – при всей своей сложности – это карточный домик…

с.372 — Незримому даем мы имя Бога.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.