Методологічні проблеми релігієзнавчого дослідження Tантри

Попри успіхи сучасного релігієзнавства у дослідженні релігій Південно-Східної Азії, формування цілісної картини релігійності цього регіону неможливе без включення традиції тантризму, який попри широку відомість, залишається майже неосвітленим. Стосовно тантри та тантризму навіть у професійному середовищі побутує ряд культурних упереджень та стереотипів, в той час, як, по-суті, дані традиції вирізняються надзвичайно високим психологізмом, надзвичайно розвиненою обрядовістю та глибокою філософічністю. Такі відомі дослідники як М. Еліаде та Є. Торчинов зазначають, що найрозвиненіша психотехніка присутня саме в тантричних культах.

Отже, розглянемо основні проблеми, які виникають перед дослідниками релігійних систем, які відносять до тантричних. Перш за все варто вказати про розрізнення буддистської та індуїстської їх гілок. Це майже зовсім різні традиції, які в методологічно-навчальних посібниках часто плутають. Тантричні практики шиваїзму відрізняються як за формою, так і за філософською базою від тибетських, водночас вражаючи дослідників різноманітністю видів та виявів.
Одна з основних проблем полягає в закритості, езотеричності тантричних вчень. Серйозне дослідження тантри неможливе на теоретичному рівні внаслідок суто ініціального допуску до практик, який передбачає поєднання в особистості дослідника науковця та адепта, часто з перевагою останнього, тому той, хто наважується стати на шлях наукового вивчення тантричних вчень має бути готовим до серйозних психологічних змін в собі і повного позбавлення звичайних стереотипів. Така наукова робота ставить надзвичайно високі вимоги до дослідника не лише як фахівця а й як особистості. Крім належної фізичної та лінгвістичної (потрібне знання діалектів санскриту, бажано тибетської та кількох індійских мов) підготовки, такому досліднику необхідні глибокі знання в галузі психології, адже тантра (особливо буддиська) наскрізь психологічна – фактично психологічні системи тантр набагато цілісніші та складніші (за такими параментрами як вплив на психіку з метої її трансформації та ефективність психотерапії) за найрозвиненіші течії психології як науки.
Тому можемо зробити висновок, що тантризм неможливо адекватно вивчати в звичайній парадигмі „спостерігач-об’єкт”, тут потрібне занурення в об’єкт дослідження.

Водночас тантричні тексти дивують дослідника змістом, який не асоціюється з тим, що зазвичай відносять до сфери „релігійного”: Ці тексти сповнені тематики повязаної з насиллям, вбивствами сексуальними шабашами та іншими перверзіями, які в прихованому виді вказаують на певні психофізіологічні трансформації. Взагалі герменевтичні проблеми є найважчими саме в роботі з текстами тантр, в яких передбачається особливе тлумачення дискурсу для різних рівнів посвячення; характерно, що інтерпретації передаються усно від учителя до учня при ініціації, або по досягненню учнем певного практичного рівня. Таким чином, закритість тантричних практик досі є серйозною перепоною як для релігієзнавчих, так і для всіх інших наукових досліджень цієї сфери.

Важливою проблемою є також зведення на рівні буденної свідомості тантри до рівня суто сексуальної практики. І дійсно, серед нових релігійних течій та близьких до них кіл часто під словом „тантра” приховуються сексуальні оргії. Загалом проблема психотехніки тантр в нових релігійних течіях та „езотеричних” колах (на противагу традиційній, культурно-обумовленій) залишається однією з першочергових, адже для розмуіння вчення в його повноті, потрібно перш за все дослідити його первинні, автентичні форми.

Ще однією особливістю є необхідність безпосередньої інтеракції з культурним середовищем, в якому дана система практикується з детальним вивченням її символізму та культурних кодів.
На рівні практики (ми вже показали, що без практичної складової ніяке серйозне дослiдження тантри неможливе) а отже і на рівні вивчення, доводиться долати академічну установку на суто інтелектуальне осягнення феномену, оскільки традиційні тантричні тексти наголошують, що розуміння вчення можливе лише при поєднанні розуміннь трьох рівнів – інтелекту, тіла та мовних кодів.

Проблематичною залишається невизначенісить та догматична невпорядкованість тантризму в цілому – кожен текст, кожна школа вказуть свій власний шлях до духовної та психологічної трансформації.

Отже, перед нами постає проблема відповідальності науковця як практика тантри, адже традиція суворо забороняє розкриття її перед профанами – тексти натякають на тяжкі психічні наслідки для тих, хто порушує це правило, тому науковцеві доводиться діяти на свій страх і ризик – чи описувати деякі формальні моменти і давати загальну аналітику культових практик, чи подавати повний опис ризикуючи завданням власній психіці непоправимої шкоди (Задокументовано випадки психічних захворювань у осіб, які поширювали заборонені практики буддизму Ваджраяни) [Від. Ред. – проте невідомо, – їх психічні захворювання – чи наслідок поширення заборонених практик, чи причина їх поширення].
У світлі сказаного вище, найперспективнішим підходом до дослідження тантр виявляється саме підхід психологічний (особливо в контексті трансперсональної психології), однак варто вказати на перспективність феноменологічного та етнологічного підходів до дослідження тантризму.

Опубліковано: Методологічні проблеми релігієзнавчого дослідження Tантри // Шевченківська Весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. — Вип. ІV: У 3-х част. — Ч. 1 /За заг. ред. проф. О.К. Закусила. – К.: Логос, 2006. -С. 338-339.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , . Bookmark the permalink.