Куди дівати Донбас…

img 547658a9d158d Куди дівати Донбас...

Сьогодні багато хто б зовсім не розстроївся й не сумував, якби з кризи наша країна вийшла без пари східних областей і однієї південної Автономії. При тім ідея у відділенні не Донбасу від України, а України від Донбасу.

Ахамот.org трапився лист молодого київського інтілігєнта офісного планктона мешканцям Донбасу, який дуже добре відображає настрої значної частини населення:

Дорогие жители Донбасса!

Нам, украинцам, очень надоел тот «факт», что вы нас кормите. Вы избрали нам Президента и большинство в парламенте, а теперь, когда эта власть завела страну в полное г… и начала массово применять насилие, вы, вместо того, чтобы призвать выбранных вами людей к ответу, молчите, старательно делая вид, что не при делах. Кормите себя сами (спасибо, нам невкусно!) и создавайте себе свой Фантастиш Донбасс у себя.

Дорогие жители Донбасса, я и множество моих друзей не хотим жить с вами в одном государстве. Или делайте, наконец, что-то с выбранной вами «властью», или нам с вами не по пути. Я имею в виду путь исторический. Если вам хочется чтобы вами правили рыги и коммунисты, пожалуйста, – делайте свое мини-государство с георгиевскими ленточками, блэк-джеком и шлюхами или присоединяйтесь к России, решайте сами. Ваших горячо любимых вождей-регионалов во главе с Януковичем (Азарова уже не сможем – удрал к еврогеям) с удовольствием пришлем вам на Донбасс обратно. Пора, жители Востока, наконец, всерьез задумываться и определяться. решение ведь принимает не Львов и не Луганск, а Киев. А в Киеве выбрали поддержать Майдан и теперь зреют вопросы к вашему региону. Не пора ли, наконец, перестать прятать головы в песок и определиться, а Восток?

З кожним днем кількість людей, які б підписалися під цими рядками зростає.

Людина не цінує свободу на шару. Звільнимо ми зара донбасян від Януковича. Чи ощасливить це їх? Навряд.  Тому найрозумніше – просто дати їм можливість рухатися далі самим так, як вони самі цього хочуть. Хоч з януковичем чи путіним. Хочуть люди махати власівськими стрічками, хай собі махають у своїй “стабільності”, але без нас. І без Майдану вже багато років ясно, що нам – у різні боки, і пора нарешті це чесно визнати і оформити на рівні держави-країни.

Так, є концепція непорушності післявоєнних кордонів, на якій тримається сучасний устрій Європи. Перегляд кордонів – поганий і небезпечний прецедент. Але я реально не хочу жити в одній державі з Донбасом. Цей регіон нас топить, тягне сили, ріже крила і не дає розвиватися. Знаю багатьох дуже розумних, класних і підірваних людей з Донбасу, їм тре допомогти перебратися сюди – всі готові емігрувати з Донбасу в Україну повинні мати таку можливість.

Категорії “володіння”, “наша земля” та ілюзія власності

Аргумент “це ж наша земля, як так можна?”  не працює — Яка ж вона “наша”? Хоч Система однакова по всій України, але мати справу з львівськими чи навіть київськими мінтами приємніше, ніж з донецькими чи кримськими – знаю з власного досвіду. Центр  і Захід показали здатність до протесту і нижчий рівень «бидлізації» населення — не люблю це слово, але іншого для опису явища немає.

Нинішнє “політичне загострення” вчергове показало, що зрозуміти американця легше, ніж мешканця Донбасу, і що з останнім у нас спільного, крім кількості ніг, дуже мало. Чому тоді ми маємо вигрібати через їхні дивні й незбагненні і, хай простить мені Бог, нездорові електоральні звички?

Щодо “це наша земля” — ні, вона ніяк не наша і якщо хтось з політиків хоче її як нашу, то прапор йому в руки і хай сам іде й завойовує для якихось своїх цілей.

Належність у світі людей визначається контролем, або правдоподібною ілюзією контролю. Ми в Україні не контролюємо навіть свої прибудинкові території, про який контроль цілих областей можна взагалі говорити в такій ситуації. Ми не контролюємо Крим і ніколи не контролювали, тому причин “належати українцям” у Криму немає ніяких.

Насправді ніякої трагедії у відділенні Донбасу немає — ніякої сакральності чи особливого символічного смислу за цією територією і її менеджементом не стоїть. Справжнє об’єднання людей досягається не бюрократичним примусом, а ідеєю.  Ідеї немає. Люди на Сході хочуть, щоб їм не заважали працювати на їхніх копанках. Хай працюють, і не наша справа якось це оцінювати. Цією тяжкою (і, як виглядає з Києва, безсмисленною) працею вони платять за захист від страшних геїв і бандер. Навіщо їм заважати? Хай Донбас перестає “годувати” нас, і годує себе.

До речі, Арістотель вважав, що велика держава – нонсенс. У його часи ідеальним виглядав поліс на 100 000, сьогодні, за сучасних засобів комунікації і транспорту ефективно керована країна може бути й значно більшою, але сам принцип незмінний: меншу країну легше об’єднати ідеєю, сягти компромісів… Простіше збудувати гарне і приємне життя в маленькій країні більш-менш однодумців, ніж вживатися з фанатами Беркута і георгієвських стрічок і якщо ми дійсно хочемо будувати країну, в якій гарно і приємно жити і розвиватися, значно легше це зробити без Донбаса, який най сам погодує себе.

Вже і так ясно принципові відмінності між майбутніми сусідніми державами —  Україна зменшить внутрішні війска і мінтів, а буде розбудовувати армію для захисту від зовнішнього агресора, донецьке придністров”я, якщо воно відразу не згамається Росією (чого його еліти насправді робити не дуже кинуться) буде збільшувати беркуто-тітушок, щоб вистачало наглядачів на копанках.

Уявімо, — це сталося. Картинка: пам’ятники Лєніна – в музеї і на укріплення прикордонних блок-постів. Ставити їх фейсом до нас і філейною частиною до Донбасу – нам, щоб не забували про ідеологічні пастки, їм (от воно, враже «ми-вони» вже вилізло) щоб нарешті дійшло, що комуністичний совок і будь-які спроби його відродити ведуть лише в одному напрямі – до дупи.

Таким чином гіпотетичне відділення Донбасу б зняло\зменшило основний важіль «розділяй і володарюй», на який звикли тиснути наші еліти.

Якщо ми дійсно дотримуємося принципу свободи вибору і поваги до нього, то треба мирно “відпустити” Донбас і хай ідуть, куди хочуть. Врешті-решт, яке право мають кияни і львів’яни диктувати гордим мешканцям Харцизька чи Єнакієва куди їм іти. Не варто уподібнюватися Путіну і утримувати те, що утримуватися не хоче. А якщо ж ми збудуємо щось хороше в себе, то, коли розвалиться Росія (а вона розвалиться після відходу духа Пу в нижчі світи – згадаєте мої слова) сепаратистики самі попросяться до нас разом з Кубанню і Стародубщиною, але вже на наших умовах.

А якщо ні, не дуже й шкода.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , . Bookmark the permalink.