Критика “організованої релігійності”. Частина I: Дж. Крішнамурті

У світлі кризи традиційного християнства дуже цікавою для нього може виявитися критика організованої релігійності не з табору секулярного чи атеїстичного, а з боку конкурентів (чи колег?) з інших, бажано радикально інакших, релігійних напрямів. Нижче пропоную тезовий виклад критики організованих релігій всесвітньо відомими вчителями Джиду Крішнамурті і Сатья Нараяна Гоенкою. 

 Критика організованої релігійності. Частина I: Дж. Крішнамурті

 

“Релігія” — поняття “західної” ментальності. Те, що європейці, потрапивши поза звичний ареал, за подібністю називали цим словом, не завжди повністю відповідає нашому образу того, що є, чи що має бути “релігією”. Класичний приклад — конфуціанство, яке, чим далі розвиваєтсья релігієзнавча наука, тим менше підпадає під визначення “релігії”. Подібна проблема стосується більшості шкіл будизму, релігій, для яких питання існування Бога, а тим більше створенння чи не-створення Ним Всесвіту не є принциповим для Спасіння.

Ці системи, в свою чергу, сприймали релігії Заходу крізь призми свого досвіду, і сприймали часто поверхово. При поверховому ж ознайомленні — християнство, наприклад, зовсім не виглядає глибокомістичним шляхом трансформації людини в Боголюдину чи шляхом Спасіння. Ззовні воно радше видається ідеологічним додатком до державних апаратів маніпулювання особистістю, додатком, який допомагає тримати людей в покорі і крім проповіді благих ідей дозволяє своїм вірянам вірити в безліч забобон і нісенітниць, вимагає немало ресурсів на своє утримання і виправдовує зовсім не етичні проекти на кшталт Хрестових походів Середньовіччя, чи споживацтва та деяких “релігійнозабарвлених” конфліктів сучасності. Християнство організоване й бюрократизоване виглядає зовсім не таким благісним як общини перших християн. Всі ці “баги” організованих релігій небезпідставно лягають в основу критики їх з боку спільнот, яким в силу тих чи інших особливостей вчення, практики чи організації вдається утримувати більш високу планку морально-етичної поведінки, безкорисності і менше віддалятися від початкової націленості на трансформацію, містичний досвід, спасіння і святість.

Для тих, хто лиш поверхово знайомий з сучасними філософіями й релігіями Сходу, невеличкий екскурс – обидва Вчителі, критику яких ми розглянемо – майстри Звільнення і Співчуття, обидва всіляко дистанціювали свої вчення і практику від слова “релігія”, попри це, те, чому вони вчили і вчать (Крішнамурті помер у 1986, восьмидесяти восьмирічний Гоенка досі вчить Віпасані в Індії) – релігії у дуже чистій і високій формі, часто недоступній багатьом змертвілим виявам того, що Крішнамурті і Гоенка критикували як “організована релігія”.

Джиду Крішнамурті з дитинства виховувався в теософському середовищі, де його вважали месією. Сягнувши повноліття він оголосив, що це все маячня, що він не месія, розпустив багатомільйонний орден і культ, побудовані довкола його персони, покинув теософів і все життя проповідував пошук Істини поза релігійними організаціями. Після його смерті послідовники створили Фундацію ім.Крішнамурті для пропагування його поглядів.

Отже, спершу — слово Дж.Крішнамурті:

“Якось диявол і його друг прогулювалися вулицею. Перед ними йшов чоловік, який раптом нахилився, щось підняв і поклав до кишені. Друг спитав диявола: “Що він знайшов?” Диявол відповів: “Він знайшов шматочок Істини”. — “Кепські, мабуть, твої справи” – сказав друг. “Зовсім ні, – відповів диявол – я дам йому можливість організувати її”.

Усталені форми організації релігій обросли за століття такою кількістю нашарувань, що Істину за багатьома з них вже не видно. Отже, питання по суті: чи можливо взагалі знайти Бога за допомогою релігійних організацій?

Крішнамурті принципово відповідає: “Ні!” – Він повністю заперечує можливість знайти Бога за допомогою усталених релігійних організацій – християнських, ісламських, індуїських, будиських чи будь-яких інших.

Організована релігія – милиця, допоміжний засіб, слабкість, яка не дає зростати, рухатися далі. Істину не можна організувати. Якщо це зробити, якщо організувати “віру”, вона помирає, вона перетворюється в щось, що одні намагаються навʼязати іншим.

Який стосунок має прозелітизм, пропаганда, навʼязування до Істини?

Організація релігії – це лише створення ще однієї, “єдиноістинної” версії Істини.

Ніби, Крішнамурті й не правий, – ми організовуємося, щоб співпрацювати, разом рухатися легше. Організація необхідна для збільшення “ефективності релігійної діяльності”. Багатьом навіть важко уявити релігійність не колективною, не суспільною – наприклад, “релігієзнавство” часів СРСР заперечувало саму можливість індивідуальної релігійності, бачачи релігію суто масовим божевіллям.

І все ж, Крішнамурті наголошує на суто індивідуальному пошуку. Він стверджує, що проблема сучасних релігій – окрім догм і вірувань – забобони. І це правда.

Серед українців, які називають себе православними, найрізноманітніші забобони зустрічаємо на кожному кроці, деякі з них прямо протирічать основам християнського віровчення, що не заважає цим людям вважати себе християнами. Ця проблема характерна для всіх організованих релігій. Забобони — це викривлення сприйняття, результат “магічного мислення”.

Ще одним “багом” організованих релігій видається залежність від “сакральних текстів”: згідно Крішнамурті, твердження не може бути істинним чи хибним лише тому, що воно є в Корані, Гіті, чи Біблії. Якщо це не пережита власним досвідом Істина, повторення тверджень з священих текстів є брехнею — це порожні звуки, притім іще й шкідливі, бо вони спотворють реальність і спонукають до хибно вмотивованих дій, виправдуваних вихопленими цитатами:

“Організація, яка утворюється довкола віри приносить розбрат і війни. Прагнення до морального життя призводить до безладу й хаосу. Тому будь-яка авторитарність, особливо у сфері пізнання і розуміння – зло. Релігійні лідери руйнують послідовників, а послідовники руйнують лідерів. Ти маєш бути вчителем і учнем сам для себе. І ти маєш ставити під сумнів все, що люди вважають цінним чи необхідним…”

Наступний пункт критики — полон ритуалістики. Для багатьох – обряди, церемонії та ритуали і стають самою релігією, затуляють суть… Лідери Реформації це добре зрозуміли, спробували подолати, і … створили нові організовані конфесії.

Може, слідувати релігії – це лише звичка наслідувати когось, неважливо наскільки великого? Наслідувати – це не справжня релігія – це лише спроби імітувати у сподіванні отримати винагороду…

Крішнамурті критикує великі релігії ще й як машини для розділення і маніпулювання віруючими. Організовані релігії, ніби й обʼєднуючи людей, насправді, розділяють – я простий прихожанин, ви — священик, а він — єпископ. О, єпископ! Я православний чи мусульманин, він — вайшнав, той, взагалі, — іудей, а той, о жах! – єретик-протестант. Свят, свят, свят! Тільки я спасусь!

Чи є в цьому якась (Вища) Правда?

Крішнамурті вважає, що організовані релігії зазнали поразки – якби вони перемогли, серед людей сьогодні не було б стільки жорстокості, ненависті та воєн.

Чому ж так сталося? Адже релігії описують Шлях, пропонують набір чеснот, які треба практикувати, а люди протягом тисяч років намагалися цьому слідувати і – безуспішно. Намагання робити праведні вчинки не змінює свідомість людини. Це стає черговою ціллю життя, черговим досягненням, ще одним способом пошуку самовдоволення. Любов і доброта мають бути спонтанними, а не практикуватися насильством над собою.

З безжальністю озброєного бритвою Оккама Крішнамурті підходить і до віри й вірувань. Чому у нас є вірування? Вони дають нам відчуття безпеки, комфорту, керування. Глибоко всередині ми боїмося, ми хочемо захисту, ми хочемо, щоб хтось кудись вів і приймав рішення замість нас.

Релігія ніби й дає відповіді на головні питання, але в реальності виходить навпаки. Ми часто задовольняємося суто словесними відповідями і не продовжуємо пошук всередині, замінюючи переживання Істини чиїмись словами… Інтелектуальні побудови довкола текстів, написаних давніми мовами у зниклих культурах стають замінниками переживання Істини – а наші спроби знайти відповіді на головні життєві питання плутаються серед симулякрів і симулякрів симулякрів… Ось в що, якщо розвинути логіку Крішнамурті, вироджується релігійність.

Якщо організовані релігії ховають від нас реальність, може настав час їх відкинути? Первинна ціль релігій полягала в тому, щоб розкривати нашу істинну Суть, щоб жити в гармонії з іншими людьми й природою. Але сьогодні вони працюють інакше.

З цієї критики логічно витікають цікаві наслідки як для індивіда, так і для суспільства в цілому. З точки зору Крішнамурті, організовані релігії не звільняють людину від страждання чи інших проблем, а лише кондиціонують розум під певний тип мислення. Він наполягав на тому, що:

“Вірування й догми є загрозою для всього суспільства – і тотальною, нерушимою перепоною для істинного знання й мудрості.” Доведення: якщо це не так, чому ж, попри тисячоліття існування таких прекрасних релігій як християнство чи іслам, у цих соціумах все одно багато несправедливості, насилля, неетичної поведінки, більше того часто це все відбувається під прикриттям чи в імʼя релігії. Можливо, якби всі ці люди, замість покладатися на авторитети священників і інтерпретаторів сакральних текстів, зайнялися індивідуальним пошуком Істини, людство перебувало б у набагато кращому стані?

Можливо, щоб дійсно ставати кращими, етичніше поводитися, нам варто перестати покладатися на інших (гуру, “духовних наставників”, “Вчителів”) і нарешті взятися за себе, працювати над собою, щоб бути щомиті свідомим себе?

Чому ж вчить Крішнамурті, розкритикувавши організовану релігійність? Нагадаю, протягом всього життя він боровся з культом особистості довкола своєї персони, не хотів нікого брати в учні (а бажаючих було безліч), наголошував, що кожен сам має шукати Істину не покладаючись на вчителів чи будь-які авторитети.

Крішнамурті закликає до релігійної революції – треба позбутися всіх догм і вірувань організованих релігій, бо лише тоді розум здатен пережити Реальність.

Ми часто підміняємо реальне переживання релігійних істин їх інтелектуальним сурогатом: прочитали щось релігійне, прочитали коментарі якоїсь святої чи авторитетної людини і думаємо, що щось зрозуміли. З точки зору Крішнамурті це не працює. “Попри знання того, що гніватися – погано, в нас не перестає час від часу підійматися гнів. Істина знаходиться значно глибше, ніж логіка й ratio.” Але що ж тоді розкриває шлях до Істини? – Тільки постійне “спостереження за собою і процесом мислення, подібно до того як справжній вчений спостерігає за цікавим феноменом”.

За формою Крішнамурті пропонує щось схоже на деякі види будиської медитації. Але сам він дистанціювався від слів “техніка” чи “психотехніка” – цей містик бачив медитацію як велике мистецтво, “можливо – найбільше”. І практиці цього мистецтва треба навчитися поза технікою, поза книгами, воно народжується лише з щоденного спостереження за собою і своїми інтеракціями з іншими людьми. Усвідомлення себе в кожен момент життя – під час їжі, ходіння, спалахів емоцій…

Висновки

Крішнамурті, схоже, вдалося передбачити дух часу – сьогодні у світі зростає “індивідуальна релігійність”, яка не бажає обмежувати себе / повʼязувати / ототожнювати з будь-якою релігійною організацією. Особливо, якщо ця організація зве себе (єдино)істинною Церквою, а всі інші (конкуруючі) організації – неправильними сектами.

Далі буде – Ч.2

 

Опубліковано: РВУ http://www.religion.in.ua/main/19226-kritika-organizovanoyi-religijnosti-chastina-i-dzh-krishnamurti.html

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.