Іслам – релігія миру

 Іслам – релігія миру З усіх світових релігій іслам демонструє найшвидші темпи географічного поширення та зростання кількості послідовників – за рахунок високої народжуваності та стрімкої міграції.

Регулярне роздування ЗМІ інцидентів з ісламом у Європі та США створюють негативний імідж цієї релігії та її носіїв. Ультраправі партії радо використовують такі інфоприводи та вічна страшилка джихаду для розігрівання ксенофобії.

Підозри, ненависть, агресія, злоба – плоди незнання, якими вміло користуються зацікавлені міфологізатори від політики. Нижче розвію деякі хибні уявлення і міфи про іслам.

Особлива демонізація ісламу в США почалася після 9\11, після якого мусульманам в найдемократичнішій країні світу стало зовсім кепсько. У Росії антиісламська риторика рухається у відповідності до подій у сфері міжнаціональних стосунків цієї країни – загострюючись в піки воєн у Чечні та при терактах, що набувають розголосу. І в Росії і в США влада вміло користується пугалом ісламу для відволікання населення від соціальних проблем (типу урізання соцпрограм, зниження якості охорони здоров’я) та аргументування збільшення видатків на поліцейсько-військову сферу і урізання свобод (перевірки й металодетектори на кожному кроці в Москві, читання електронної пошти, прослуховування телефонних розмов…)

Росія давно співіснує з ісламським світом, а для американців іслам – це щось невідоме (мусульман в штатах небагато), незрозуміле й Чуже. – Мусульмани дивні –їм можна багатожонство, вони не зображують Бога, моляться по п’ять разів на день в строго визначений час, мусульманки в епоху співочих трусів замотуються в хіджаби. А ще мусульмани здатні на вчинки, які виходять за рамки розуміння американського філістера – замість роками терпляче працювати на покращення кредитної історії,  вони можуть підривати себе разом з ворогом, нищити палєзний Торговий центр – гордість найправильнішої з усіх країн світу (якщо звичайно його не підірвали самі спецслужби США).

Отже, іслам – це релігія смирення і покірності. Покірності волі Бога, Аллаха.                            На різноманітних конференціях, літніх школах, круглих столах, де релігієзнавці (вчені які вивчають різні релігії, не плутати з теологами –  вченими, які вивчають одну релігію та її Бога) та представники христиняських конфесій намагаються вести з мусульманами „міжрелігійний діалог”, мусульмани, майже в один голос, запевняють, що їх релігія є цілком мирною і не має нічого спільного з ідеологією насилля і тероризму, до яких цю релігію часто зводять. Що мусульмани зовсім не прагнуть захопити світ, а розуміння джихаду як всесвітньої боротьби проти невірних є суто помилковим…

Іслам ставить за мету розвиток здорової сім’ї та особистості, досягнення гармонійності в суспільстві. Релігійна практика найкраще описується „п’ятьма стовпами” ісламу:

  1. Шахада, свого роду символ віри – „Ашхаду алляя іляяхе ілля ллах, ва ашхаду анна мухаммадан абдуху ва расуулюх” – Свідчу, що нема нікого достойного поклоніння окрім Єдиного Господа, і свідчу, що Мухаммад — Його раб і Посланник.
  2. Намаз – щоденна п’ятиразова молитва в строго визначений час.
  3. Закят – поклоніння Аллаху через жертвування грошей на допомогу знедоленим і бідним – в розвинених країнах – на соціальні програми.
  4. Саум – піст в місяць інтенсивної релігійної практики Рамадан.
  5. Хадж – паломництво в Мекку, яке кожен мусульманин повинен (якщо дозволяють здоров’я і кошти) здійснити хоч раз в житті.

„5 стовпів” – у всьому, крім претензій на єдиноістинність (а це логічно може означати хибність або, як мінімум, спотвореність, усіх інших шляхів), – це регулюючі принципи цілком поважної релігії, яка підходить соціуму, що рухається вперед, зовсім не варварському і дикунському, як ісламський світ часто змальовують на Заході.

Найстрашніший і найголовніший міф про іслам (як в Європі й США, так і руках деяких політичних сил в самих ісламських спільнотах) це міф про Джихад.                                   Великий джихад – це зусилля, старання в релігійній практиці, як індивідуальне (боротьба зі злом в собі), так і на рівні спільноти – для поширення та торжества ісламу. Військовий джихад (малий джихад) здійснюється лише для відпору агресору, тому хто виступає проти релігії, завойовнику. В епоху стрімкого поширення „західних цінностей” ісламські соціуми намагаються протистояти глобалістичній експансії, чим викликають повагу, однак під зовнішнім тиском до трактувань джихаду все частіше звертаються в пошуках ідеології протистояння колоніалізму (яскравий приклад – Туреччина і младотурки).

Як і тексти Старого Завіту, Коран, де йдеться про боротьбу легко інтерпретувати для спрямування агресії проти іновірців. Наприклад, Сура Покаяння, в російському перекладі звучить так: „Когда же завершатся запретные месяцы, то убивайте многобожников, где бы вы их ни обнаружили, берите их в плен, осаждайте их и устраивайте для них любую засаду.” Насмикавши поза контекстом таких цитат, можна легко мотивувати малоосвічену молодь на агресію проти будь-кого.

Світоглядна небезпека ісламу в тому, що з точки зору Корану, іслам — єдино правильна релігія.

Пророк Мухаммад (мир йому), з повагою ставився до іудеїв, християн та зороастрійців, і визнав їх „людьми Книги” – ставлення до них (навідміну від язичників) у ісламі досить толерантне – подібне до ставлення православних до баптистів – ну, да, християни, але заблудші. Ставлення це, однак, зовсім не заважає мусульманам „пресувати” залишки зороастрійців в Ірані.

Мусульмани визнають як істинні тексти Тори, Інджила (Євангелія), іще деякі іудейські та християнські тексти, але вважають, що історично у Священі тексти цих релігій закралися помилки, і сьогодні варто покладатися лише на Коран.

Ставлення до інших релігій в більшості ісламських країн – офіційно поважне, але на практиці іноді виходить інакше.

На побутовому рівні в мусульман, нажаль, часто все не так мирно. Наприклад, в Сімферополі крішнаїтам довелося покинути свій будинок, і переїхати в інший, через те що їх постійно била мусульманська молодь „на релігійному грунті”.

Як і християнські з іудаїськими, ісламський соціум схильний до фундаменталізму. Існує точка зору, що фундаменталізм в ісламських суспільствах – реакція на вестернізацію. Інший варіант – причина фундаменталізму в посиленні ролі держав і виродженні релігійної практики в формалізм. Підтримує останню тезу той факт, що найтолерантнішими ісламськими регіонами є ті, де поширений суфізм – живий містичний напрям цієї релігії, де пріоритет віддається релігійному досвіду, а не букві закону.

Як і інші соціуми з централіованою ієрархізованою релігією, ісламські схильні до ксенофобії, не берусь казати, більше чи менше, ніж християнські і іудаїські – одна з основних причин в тому, що релігія для „середнього громадянина” дуже чітко дає розрізнення „свій-чужий”, „правильний-неправильний”, вірний-невірний. Коли людину з дитинства вчити, що у нас все правильно, а „в них” – все неправильно, і так протягом багатьох поколінь – людина щиро „знатиме”, що у неї все правильно, а у чужих – ні. (Порівняти наприклад з супер-толерантними індійськими соціумами – релігій і різних конфесій навколо так багато, що рідко кому в голову приходить вбивати когось через релігійні розбіжності – релігійні конфлікти в Індії відбуваються майже виключно в місцях зіткнення з ісламом). Навіть покоління виховані в СРСР до зустрічі з капіталізмом свято вірили в те, що совок добрий і пухнастий, а навколо всі злюки, які хочуть його загризти. Зомбомашина совка пропрацювала всього 3 покоління і намагалася, хоч якось відстоювати ідеали інтернаціоналізму. Що ж говорити про відностно закриті мусульманські соціуми. Не дивно, що зіткнення з Іншим іноді викликає в них реакцію несприйняття.

Менша цінність життя, яка часто панує в мусульманських районах, порівняно з західнми,  а також „гаряча кров південних народів” серед яких, восновному, поширений іслам, створює ту небезпечну суміш, яка раз-пораз видає спалахи насильства при необережних зіткненнях інших цивілізацій з ісламською.

Історичний досвід показує, що добровільної інтеграції ісламу й християнства бути не може. Експансія західного способу життя буде підштовхувати розрізнені ісламські держави до консолідації перед небезпекою. Мирний релігійний іслам все частіше буде використуватися як об’єднуюча ідеологія перед небезпекою з Заходу.

Мені якось довелося пару тижнів пожити в одній кімнаті з одним з найвідоміших в Україні чтеців Корану. Читав Коран (і тлумачив) він дуже красиво – це особливе, захоплююче мистецтво, по-арабськи Священий текст звучить прекрасною піснею.

Серйозний спосіб життя мусульманина мені подобався: молився на килимку 5 разів на день, дотримувався приписів („розвести” на вживання алкоголю молоді релігієзнавки його не змогли, як не намагались) – вів строгий і дещо аскетичний спосіб життя, демонстрував вченість і обізнаність у власній та чужих релігіях.

Розповідав про мир, який несе іслам, і про те, що жінкам за шаріату живеться зовсім не погано, а часто краще, ніж в країнах з демократичним законодавством…. Але був один момент, який врізався в пам’ять – у перший же день спільного життя, чтець видобув з-під подушки і показав мені довженького кинджала, розповів який він класний і гострий, викуваний на замовлення десь в Монголії, після чого запхав назад під подушку.

Молодий чоловік був делеко не підлітком, щоб носитися з культом ножиків, але, всеодно, таким він мені й запам’ятався – інтелігентний, серйозний, щиро віруючий, досить (принаймні зовні) толерантний, підозрілий до будь-яких немонотеїстичних релігій і з монгольським ножем під подушкою.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Chi_varto_boyatisya_mirnogo_islamu/46802

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Bookmark the permalink.