Феномен сектоборства

178063D3 1 Феномен сектоборства

Є такі люди – сектоборці.

Сижу якось у затишному кабінеті відділення релігієзнавства Інституту філософії. Заходить зайнята начальниця і просить „розібратися” з настирною відвідувачкою – мамою тридцятилітнього сина. Розповіла страшну історію потрапляння сина в тоталітарну й деструктивну секту. Познайомився з дівчиною, перестав жити з мамою, яка про нього так турбувалася, так догоджала, пішов з тою дівчиною на якийсь „восточний” семінар, а потім взагалі забив на маму, одружився й поїхав жити в Росію. Мама вважає, що в життях її та сина страшна трагедія і винувата в цьому тоталіртарна й деструктивна секта. (Сколь странєн разум чєловєчєскій). До релігієзнавців Інт-ту філософї прийшла у пошуках правди про руйнівну секту, яка забрала в неї сина. Принесла й жахаючі вєщдоки, які знайшла копаючись в його речах – „підозріле зображення”, яке виявився перемальованим олівцем логотипом  „Софії” – видавництва, що спеціалізується на „езотеричній” „східній” та релігійній літературі, та малюнок півнеподібного божества явно маянського походження. В останньому турботлива мамуся намагалася вгледіти символ зла чи агресії, типу колись чула, що десь там, невідомо де, півнів у жертви комусь приносять.

Як розвіяти страхи такої людини? Як пояснити, що син вже виріс і не потребує материнської опіки, може мати власне особисте життя і інтереси зовсім інші ніж в гіпертурботливої мамаші, яка накрутила собі культ сина? Як пояснити, що проблема страшної секти, назву якої вона навіть не може назвати, існує лише в її голові?

І звідки та як проблема в ту голову потрапила?

Проблема жінки у важкому совковому минулому, відсутності екології мислення та релігієзнавчої освіти в школі. Мої відповіді не задовольнили шукачку правди. Скоріш за все, наступною інстанцією, куди вона подасться, стане „центр боротьби з тоталітарними сектами” або „центр реабілітації жертв тоталітарних сект”, де її радо приймуть, уважно вислухають,  налякають, спробують завербувати в свої лави та навчать „науковим” способам діставати синка. І може навіть покажуть по телевізору.

Поведінка типового сектоборця в описаній вище ситуації – роздмухати страх, підвести під „як всьо плохо”, і сказати жінці, що її син „подвергся промиванію мозгов” методом деструктивних психотехнік. Що це за техніки, ніхто толком ніколи не конкретизує – просто тому, що їх немає, а пугало краще ховається за довгим і звучним словосполученням.

Отже, хто ж такі сектоборці, і чому їх активність в Україні завжди різко зростає напередодні й під час виборів?

Зазвичай секторобці борються з „сектами”, і, віднедавна, з гомеопатією. Точніше, вони їх спершу „створюють”, а потім вже борються. Можна сформулювати й інакше – вони борються з тим, чого не існує. — Чіткого наукового визначення що таке „секта” немає, вчені намагаються цим словом не користуватися, бо воно, загалом, має негативний відтінок і означає релігійну групу, яка  відкололася від первинної організації.

Сектоборці бувають мирські і „воцерковлені”. „Нормальна” релігійна людина зазвичай веде тихе й смиренне життя – в її внутрішньому світі стільки світла, радості й благодаті, що боротися з сектами їй просто не цікаво. Борються ж якраз ті, кому внутрішнього досвіду благодаті якраз і не вистачає, і хто замість викорінювати зло в собі намагається боротися з ним у зовнішньому світі. Ну й правда, ви багато знаєте щасливих, здорових, реалізованих людей, які займаються докучанням якимось релігійним організаціям? Зазвичай така діяльність грунтується на якійсь фобії чи параної і подавленому сумніві у власній правоті – науковою мовою – нестачі підтвердження релігійних переконань особистим досвідом. Таку сліпу віру і потрібно постійно підкріплювати матюканням Інших.

На сектоборчий бред зазвичай ведуться люди

а) малоосвічені;

б) позбавлені здорового глузду.

Вони притягують до своїх лав істеричних, схильних до негативу соціальних медіаторів, але й дуже цінують інтелектуалів, здатних (після промивання мізків:) до видавання по телевізору та написання наукоподібних страшилок.

Сектоборці включають до „сект” все, що їм заманеться, окрім РПЦ і УПЦ МП – в Росії „сектами” часто обзивають навіть католиків і „порядних” протестантів типу баптистів та адвентистів, не кажучи вже про новіші й менш традиційні для „канонічної території” рухи.

Одна з функцій сектоборців – продукування ідеологій, які влада може використовувати (як це відбувається в Росії) для придушення неконтрольованої нею громадської активності. – Зазвичай церкви намагаються впливати на суспільство (як шкідливо, так і позитивно) – створювати церковні школи, проводити всілякі фестивалі, проповідувати в тюрмах, годувати-вдягати безпритульних, лікувати наркозалежних…. Коротше, дають громадянам можливість об’єднуватися і змінювати світ накраще\нагірше, взамін на переконання у правоті церкви.

Для тоталітарних режимів, яким треба розділяти щоб правити, сектоборці дуже вигідні — вони дають додаткові важелі впливу на суспільство – при потребі вони допоможуть швидко роздмухати чужими руками конфлікт, на який можна відвернути увагу соціуму, дати дешевий піар дрібним політикам, які можуть виступити з голосними й дурними антисектантськими законопроектами. Ще вони постачають ідеологічний матеріал дрібним націоналістичним партіям, всліяким казакам, неофашикам, скінхедам та іншим ультраправим молодіжним рухам, що вбачають зручних ворогів у нечисленних маргіналах.

Основний інструмент сектоборців — міф про „тоталітарність” і „деструктивність” сект. Їх жертви виносять усе з хатів, продають квартири і віддають всі гроші в церкви, коротше, наркомани. Слухаються духовного наставника і вважають його найвищим авторитетом.

Однак ця „деструктивність” і „тоталітарність” — два пугала, за якими, якщо серйозно придивитися, майже нічого немає: феномен донаторства коштовностей, грошей, нерухомості і т.п. існує здавна в усіх країнах, і тільки для постатеїстичних країн у дев’яностих він видавася чимось супердивним. Вшановування і повна довіра гуру – важливий елемент східних релігій, однак має аналоги і в православ’ї – коли старець наказує своєму „чаду” садити моркву гострим кінцем догори, це шокує нас менше, ніж коли крішнаїти вклоняються гуру — хоча суть цих практик одна.

При розгляді питання про промивання мізків виручає здоровий глузд:

якби супер-техніки „промивки мізків”, володіння якими приписують „сектантам”, дійсно існували, то, повірте, у дрібних релігійних організацій їх би давно забрали  уряд і спецслужби, які не придумали нічого кращого ніж телебачення та науково-обгрунтовані тортури і сплять, захлинаючись слюнями від думки, як би їм посилити контроль над підлеглими. У винахід способів такого контролю уряди готові вкладати скаженні гроші, а якби їх-таки винайшли, оголосили б держтаємницею за сімома замками, і використовували б монопольно не допускаючи до них ніякі маргінальні релігійки.

(Можливо, насправді саме це й відбувається – як могло стільки народу проголосувати за Януковича – на останні вибори явно вплинули тоталітарні й деструктивні психотехнології на службі режиму:)

Сектоборці активно моніторять будь-які випадки злочинів чи самогубств членів „сект”, і активно їх роздмухують у медіа – пояснюючи саме „сектантством”, хоча насправді злочинність і кількість самогубств серед нетрадиційних релігій не вища (зазвичай трохи нижча) ніж всередньому по соціуму.

Сектоборці намагаються використовувати усі „християнські” страхи, переконуючи паству, що секти інспіровані Дияволом. Правда, новину „там-то повісився  сантехнік” читати ніхто не буде, якщо редактор не придумав назви з приколом.  Якщо ж написано „сектант покінчив з собою” — це лякає і привертає увагу.

http://www.youtube.com/watch?v=4OimEPMevH0&feature=player_detailpage  відео „православний” дебіл сектоборець в дії

Як панацею проти сект сектоборці зазвичай називають їх законодавчу заборону. Історія, однак, показує, що заборона релігії ніколи не буває ефективною, і часто створює ефекти, протилежні очікуваним.

Таким чином сектоборці – це псевдонауковий суспільний рух, спрямований на досягнення, під прикриттям „духовних” і „моральних”, цілком мирських цілей окремих осіб та задоволення психологічних потреб малоосвіченого населення, інструмент та джерело ідеології дрібних політиків, які грають на почуттях нетерпимості та ненависті. Політики великого калібру бояться сектоборців як Диявола – дискурс і піар сектоборців надзвичайно негативіський, – зло, боротьба, зомбіфікація, страх, критика, а самі сектоборчі рухи дуже маргінальні – активна діяльність на цьому „поприщі” скоріше відштовхує, ніж притягує широкий електорат.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Fenomen_sektoborstva/42968

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.