День з життя релігієзнавця

1D154913 1 День з життя релігієзнавця

місіонери-мормончики:)

Хто такі релігієзнавці і чим займаються релігієзнавці?

На цю тему в суспільстві існує багато міфів — наприклад,  що це страшні гебісти-атеїсти, які раптом стали релігійними, що це сектанти, які хочуть проповідувати релігію в школах…

Аби внести певну ясність в це питання, розповім про мій (не)типовий робочий день. Упродовж цього дня  спостерігатиму за життям представників кількох церковних громад.

Зранку їду до мормонів. Вони збудували в Києві найбільший на всю СНД храм. Без релігієзнавця тут – ніяк. До храму поки що запрошують усіх бажаючих, але невдовзі його освятять, і тоді, доки залишатимуться в Україні живі мормони, нікого “не свого” пускати вже не будуть.

Храм величний і по-своєму красивий. На вході симпатична дівчина натягує на мої сандалії бахіли. Переборюю ніяковість – ще більшу від того, що дівчина привітно посміхається моїм поселенським зашкарублим ногам з мозолями.

Заходжу. Спостерігаю дорогущі матеріали, щиро-нещирі посмішки і прямо-таки німецьку дисципліну серед “персоналу”. Помічаю, що екскурсійні групи проходять з певним інтервалом, а спеціальні служителі пильно слідкують, аби “екскурсоводи” дотримувалися встановленого графіку.

Фотографувати заборонено. Ну й нехай – тим більше, що мій “Нікон” зламався.

Мормони добре знають, що таке піар. І не шкодують грошей на те, аби невтомно позиціонувати себе, як християн. Хоча далеко не всі християни їх тримають за “своїх”. Наука ж відносить їх до “неопротестантів”. Хай буде так – загальноприйнята класифікація і зручніша, і більш-менш адекватно описує явище.

Проходимо баптистерій – красиве приміщення, у якому мормони якось ніби “заочно” хрестять своїх померлих предків. Принаймні, так я зрозумів з пояснень.

Усюди чисто, на всіх дверях таблички. Коли храм освятять, мормони, що збиратимуться тут, ходитимуть у сніжно-білих вбраннях і сніжно-білих шкарпетках. Це символізує духовну чистоту.

Минаємо дивну кімнату з двома дзеркалами, встановленими одне навпроти іншого. Бачу нескінченну кількість своїх відображень в обох дзеркалах. Дивне відчуття. Тут відбувається містична практика “запечатування”, про суть якої мені нічого конкретного так і не розповіли. Можливо, це якось стосується їхньої роботи з хрещення предків “заднім числом”?

Святі останніх днів (так себе називають мормони) – найкращі в світі знавці генеалогій. Чув, що в Штатах вони навіть рубають бабло на укладанні генеалогічних дерев, бо ніби-то володіють найповнішими у світі базами даних.

Мормони годують. Стіл – фуршетний, але не такий, як на презентаціях книжок чи відкриттях виставок. Опоряджений він цілком пристойно і чисто. Кухня теж охайна, але якось не по-нашому – швидше, по-американськи. Я помітив хлопчину, котрий акуратно видавав гостям морозиво, а коли у нього випадково впало на підлогу кілька вафельних стаканчиків, він не повернув їх до чистих – поніс викидати.

Навколо метушаться люди, які ладні усім розповідати про свою релігію, тільки запитуй. Переважно це неофіти. Хтось із них опинився серед мормонів кілька місяців тому, хтось – кілька років, але всі вони можуть розповісти, як класно бути мормоном, і як мормонство робить їх такими чудовими хлопцями й дівчатами. Утім, для мене в цьому цікавого мало. Подібні сповнені пафосу промови я чую досить часто. Мені цікавий внутрішній релігійний досвід, який трансформує життя, свідомість та творчість.

Поруч телеекран, на якому показують мормонських старійшин. Дванадцять дядьків, переважно занадто вгодованих для свого зросту, усім за п’ятдесят чи й більше, усі в костюмах. Майже ніхто з них не викликає довіри, хоча в декого дуже особливі очі.

Люди, не шифруйтесь: якщо у вас є якийсь “Роздуплін” – так і скажіть. На віру я нічого не прийму. Мене влаштовує тільки гнозис, не догматичне, а набуте власним досвідом, власною релігійною практикою знання.

Справжні релігієзнаці уникають слова “секта”. Особливо виразу “тоталітарна деструктивна секта”. Хоча б тому, що тлумачення цього терміну чи не найкраще підходить для означення таких поважних соціальних інституцій, як Православна Церква МП, Податкова Інспекція, МВС, Верховна Рада і т.п. З цього погляду для релігієзнавців “секта” – неприйнятне слово. Утім, попри професійну підкованість, деяка настороженість щодо мормонської дисципліни залишається. Занадто моторошно, занадто урочисто й занадто вже показово дорого виглядає усе в цьому казковому оазисі Сполучених Штатів на Великій Кільцевій (хоча мормони мають пояснення і для коштовної оздоби храму: мовляв, Богу вони готові віддавати тільки найкраще). Статистика свідчить, що ці люди живуть дуже добре – у них міцні родини, мормони в Штатах живуть довше за немормонів на 7 років, а також менше хворіють, більш задоволені життям. І крім того, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (повна назва церкви мормонів) – одна з найбагатших церков світу.

Однак, з цією настороженістю сусідує дивне відчуття Присутності Чогось в найсвятішому місці Храму – “целестіальній кімнаті”. Важко знайти цьому пояснення, але я не можу просто відкинути це відчуття, що скалкою Незрозумілого вп’ялося у свідомість-пам’ять і вимагає якогось, хоча б мінімального висновку про пережите. Зрештою, я вирішую повернутися до цих думок пізніше.

Наступний номер програми – греко-католики. З християнських конфесій я симпатизую їм, можливо, найбільше, хоча й мало з ними знайомий. В Україні їх близько 5-7 мільйонів, у залежності від методи підрахунку. Але майже всі ці 5-7 мільйонів регулярно (раз на тиждень) відвідують церкву. На професійному жаргоні “недільні християни” – майже “активні білівери”. Це на противагу православним, до яких себе відносить більше половини населення країни – і при цьому, більшість цих “православних” не знають навіть Символу Віри, а у церкву ходять лише раз на рік освятити пасочку і якесь бухло з трупачиною).

Греко-католики вирішили перенести до Києва свій Патріарший престол ще в 2002 році. Але як тільки взялися його будувати, Московський Патріархат почав поводитися неадекватно. Досі перед очима оте збіговисько МП-шних бабушок – перед будмайданчиком стояв кордон міліції, ледве утримуючи знавіснілий натовп обабіч проходу. Бабушки тим часом на все горло співали акафісти і осипали страшними прокляттями кожного, хто мав (не)щастя пройти повз них до храму.

Утім, стримати натиск скажених бабів таки вдалося, і зараз на тому місці зросло два храми – маленький симпатичний зруб і ще не закінчена велична будівля Храму Воскресіння Христового. Коли його остаточно добудують, це буде дуже гарний храм у сучасному стилі постмодерної католицької архітектури. З нього відкриватиметься гарний краєвид на Правий берег з його маківками, дзвіницями і Калі-Дургою – Богинею в аспекті руйнування, Родіною-Матір’ю. З усіх означених релігійних споруд Правого берега (заселених переважно вірними УПЦ МП) греко-католиків добре видно. От так і зростатиме релігійна толерантність. Щодня у вікна вони бачитимуть одне одного, і поволі звикнуть до сусідства через річку. А потім, хто зна, може й в гості почнуть ходити…

Нарешті, вже під кінець дня – Києво-Печерська Лавра. Йдучи туди, мрію сподобитися благодаті, але готовий і до різних висадів та жестяків. І висад, треба сказати, таки був. Утім, не такий вже й серйозний: у печерах до колежанки зі Словаччини вчепився якийсь дууууже православний різнороб – мовляв, чому в штанях, у штанях по туристичному маршруту ідіть, а тут ніззя. Аби впоратися з ситуацією, ми послали того дядька у Лаврський відділ зв’язків з громадськістю…

У печерах лежать “мощі” Нестора-літописця, і, як стверджується, Іллі-Муромця…. та ще багатьох достойників, вклонитися яким у тиші й темряві сюди приходять віряни. А ви коли-небудь замислювалися, як та тиша й темрява, укупі з тривалим перебуванням під землею, впливають на свідомість? На сенсорний рівень, перинатальний, на відчуття простору, на активність розмислу? На ставлення до смерті, врешті-решт?

А якщо не виходити з цього досить моторошного замкненого простору роками? Колись так робили печерські самітники. Чи є у них послідовники зараз? Ні, серед трьохсот чоловіків братії, як нам вдалося з’ясувати, таких схимників немає.

Кухня у монастирі досить чиста – втім, у крішнаїтів чистіша. Їжі вдосталь, хоча релігієзнавці-м’ясоїди охарактеризували її як дещо пісну.

Ми чимчикуємо далі, і колега розповідає про свідомий пірокінез. Знаєте, що це таке? Я до тої розповіді не знав. Деякі виняткові люди на духовних шляхах набувають здатності викликати вогонь чи високу температуру наче “нізвідки”…

На зворотньому шляху ми помічаємо дорогу на вигляд чорну машину. На ній написано S550. Замість номера – візерунок з літер А і П. Невже начальник Лаври і водночас депутат Київради Архімандрит Павло?

На сьогодні – все. Висновків робити не буду: моя справа – спостерігати і нотувати фактаж, а висновки кмітливі читачі зроблять і без мене. Завтра, якщо на те буде Божа Воля, крішнаїти і знову мормони.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Den_z_zhittya_religieznavtsya/45846

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.