Буш і Сталін у містичному вогні ФСБ

4E2B498A 1 Буш і Сталін у містичному вогні ФСБ

Віктор Пєлєвін вкотре під Новий Рік радує\лякає\мозкопромиває своїх читачів — 7 грудня  вийшла нова збірка оповідань під назвою „Ананасная вода для прекрасной дамы”. З першого ж дня продажі б’ють всі рекорди. Книга дуже швидко з’явилася в інтернетах, звідки й пролізла під мікроскоп Інфопорна.

Пєлєвін знову й знову намагається показати, чим є\не-є Бог і як його пізнати. Паралельно розповідає історію, про те як ФСБ захопила контроль над мозком Дж.Буша, та як це призвело до війни в Іраку та Афганістані.

Історія звучить настільки правдоподібно, що виникає підозра – автор явно базується на реальних подіях — конспірологи блогосфери від нападів жаби вбиваються об свої системні блоки. Однак з перших же сторінок виникає сумнів – чи Пєлєвін не „пішов в тираж”, і чи на екрані монітора не клон заїзженої автором теми спецслужб і ізотєріків.

Головний герой першого і найсильнішого тексту збірки „Операция Burning Вush” для пєлєвінських текстів – страндартний, — це звичайний непримітний єврейчик з Одеси озброєний малоцікавим і дуже вузким талантом; він потрапляє в незвичайні обставини, проходить через „психодуховну” трансформацію і сягає вищого рівня Бого- і Дияволо-пізнання. Злі ФСБшиники навмисне доводять його до стану „просвітлення” хімічними методами: „стоит мне расслабиться, и эти гэбэшные сволочи действительно заставят меня познать Предвечного.” Як і в попередніх творах, автор (якого росіяни визнали своїм найвпливовішим інтелектуалом у 2009) всіляко показує, що порожні філософствування до Бога не приводять – його (і Істину) можна пізнати лише через безпосереднє переживання.

Після підйому на Небеса і падіння в глибини інфрафізики й людської психіки, Семену Левітану (герой – родич знаменитого радіодиктора Юрія Левітана, який в сорокові озвучував повідомлення Інформбюро) вдалося стати Богом для колишнього президента США – який насправді не такий придурок, як нам здається (то все робота піар-команди екс-президента для американських виборців — вони дебіли і люблять щоб ними правили дебіли – а тому голосують тільки за тих, хто виглядає як дебіл). Насправді ж, Джордж Буш — добра, чуйна й високоосвічена людина, схильна до протестантської релігійності. На якусь фігню його так просто не візьмеш, потрібне справжнє високопрофесійне шоу, а тому Семенові доводиться пройти кропітку внутрішню трансформацію, — бути богом – зовсім не просто, навіть якщо тобі допомагає супер-технологія ФСБ.

Основа трансформації героя – жорстокі експерименти з сенсорної депривації  по методу Джона Ліллі – і модні нині психоделія і тема „змінених станів свідомості”.

Займається цим в ФСБ спеціальний відділ „спецвеществ и измененных состояний сознания”. Психоделічна реальність знову й знову переплітається з „об’єктивною” – розрізнити їх часто не вдається. — Бушем керує російське фе-ес-бе, а він думає, що чує голос духа синайської пустині  Бога з Біблії. – „Операция называется Burning Bush … английское название, потому что в нем два смысла … горящий куст – это одно из библейских лиц Бога. Ну а паленый Буш есть паленый Буш…! — Порой я даже чувствовал ненависть к чекистской своре, подвергающей неплохого, в общем, человека таким изощренным мучениям”.

Антигерой – злий і підступний чекістський генерал Шмига – також улюблений  персонаж Пєлєвіна, який вже дещо приївся – але, своєю особою, схоже, прекрасно виражає ідеали і самопочуття сучасного росіянина: „русский народ сегодня полное говно и быдло. Зато русские чекисты доказали, что эволюционно они стоят даже выше евреев…”

Розгортання подій приводить до появи у справі спадку великого російського містика Даніїла Андрєєва: виявляється, що Сталіна, так само як і Буша „інспірували” люди Берії. Потім Хрущов отруїв Сталіна, а доступ до „каналу інспірації” отримали американці, які від імені Сатани (кому ще могли поклонятися генсеки СРСР) „нашіптували” радянським лідерам свої вказівки, чим врешті-решт і довели совок до краху.

Тут ситуація доходить до історичного пату — ЦРУ керує радянським\російським керівником, а ФСБ навчилося керувати американським. На цьому фоні цікаво обігрується богообраність єврейського народу та провіденційна місія Росії – останнього оплоту древньої євразійської культури.

Автор ніяк не може знайти сили, щоб уникнути спокуси знову й знову експлуатувати заїзжену тему змов і ZOG, хоча виходить це в нього щоразу інакше й однаково захоплююче: ” мировая власть является чем-то вроде блуждающего пятна света, куда попадают то одни, то другие – некоторые надолго, а некоторые всего на несколько секунд”

По текстам розкидані релігійні провокації, які можуть привести до стану осатаніння і тіпання майже будь-якого християнського фундаменталіста:

„– Неофициально могу добавить, – бросил Шмыга, – что мы считаем распятие Иисуса Христа внутренним делом еврейского народа.

-– Спасибо за понимание, – сказал я кротко.”

Пєлєвін гне свою лінію і дає свої рецепти для боротьби людства з зомбі-роботизмом  — у розповідях зустрічаються підказки з релігійних практик Сходу – наприклад, ненав’язливо агітує відмовлятися від телевізора і радіо – дуже його, мабуть, дістало всюдисуще шумове забруднення, яке видають радіостанції FM:

„Этого не надо делать никогда, особенно за рулем. Человек сидит за баранкой, глядит в ветровое стекло, за которым творится сами знаете что, и совершенно не замечает, какие изощренные смысловые гарпуны вонзаются в его сосредоточенный на дороге мозг.”

Крім Burning Bush у збірку увійшло ще три тексти: „Зенитные кодексы Аль-Эфесби”, „Созерцатель тени” і „Отель хороших воплощений”.

„Зенитные кодексы Аль-Эфесби” – розповідь про те як політкоректність стає вразливим місцем військової техніки США і про сміливого чекіста, який разом з афганськими маковими моджахедами бореться з Системою, що зробила нас рабами. Мужній і волелюбний чекіст програє, а майстер конспірології заглядає в недалеке майбутнє, натяки на яке були в останніх повідомленнях Wikileaks  – передбачаючи воістину оруелівські часи – постання Google Secret Service та інші жахи.

Неминучу трагічність поразки людства у боротьбі з Системою трохи пом’якшує веселе гонєво типу: „еврейскую конницу, атакующую евро (конные хасиды в черных шляпах побивают менорами большой знак европейской валютной единицы)”.

„Созерцатель тени” розповідає про популярну тенденцію їздити в Індію шукати Просвітлення. Нічого розповідати не буду – там про тіні, Сай-бабу і конкурентоздатність релігій — read and have fun. Тему тіней продовжує „Тхаги” – історія про новоявленого послідовника індуїської релігії душителів, який в усіх скульптурах войовничих жінок вбачав богиню Калі (наша Родіна-Мать над Дніпром теж сюди вписується) і намагався відродити давній культ.

„Отель хороших воплощений” – дещо „слабший” текст, без видимого логічного зв’язку з попердніми, доповнює їх, пояснюючи авторову концепцію творення, втілення і існування людських істот. Сповнену трагізму свободи вибору останніх.

Сильні враження від дійсно класного тексту дещо підламує пара шовіністичних антиукраїнських викидів – все-таки живучи в імперії, не можна повністю уникнути роботи її зомбомашини. Але суть не в цьому – важливо, що в „Ананасній воді…” як і в інших текстах письменник пропагує буддиський погляд на світ – наприклад — виражає теорію скандх, з яких складається людина, у художній формі,: „И вот что я постиг в своей ванне – человека нельзя ни в чем обвинять. Ибо если мы начнем искать его с помощью самого яркого фонаря, мы поймем, что никакой отдельной личности нет, а есть просто элемент на множестве пластилиновых картинок, измятых пальцами других …, которых перед этим так же мяли третьи, и так от начала времен – и в результате все вокруг стало именно тем, чем стало. И чем оно сделается потом, зависит от того как его будем мять мы с вами.”

 У контексті осмислення буддизму Заходом варто звернути увагу на ще одну важливу для практичної епістемології спробу письменника примирити вчення аврамістичних релігій про душу й Бога і будизм з його неувагою до Бога та анатманом, доктриною про не-існування душі, яка досі викликає ступор у християнських богословів: „буддисты, да и многие другие мистики-созерцатели говорят, что никакой постоянной сущности у человека нет. И это чистая правда, которую любой желающий может проверить внимательным наблюдением за собой в течение дня – или хотя бы часа. А следовательно, утверждают эти созерцатели, никакой души у человека тоже нет.

В таком выводе есть логика. Вот только кто видит, что никакой души и самости у человека нет?

Именно здесь нас и ждет самое интересное.

То, что постигает эту высокую истину – и есть душа, тот самый луч вечного неизменного света, который падает на выползающую из мозга кассовую ленту с результатами вычислений, гласящих, что никакой вечной сущности внутри этой машины не обнаружено.” Така от, апологія релігії.

 Ну, і наостанок — смисл життя, згідно откровень Семена Левітана: „Бог таки не хочет, чтобы мы ему поклонялись во мраке соборов. Он хочет, чтобы мы путешествовали во всякие интересные места, любили друг друга и считали звезды в ночном небе, а потом скорей возвращались к нему – для того он нас и создал”.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Bush_i_Stalin_u_mistichnomu_vogni_FSB/42208

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.