Апологія релігії

18155CA5 1 Апологія релігіїКритика і показ загонів і маразмів церковної бюрократії та перверзій під прикриттям авторитету Церкви – річ палєзна, перш за все для самих релігійних організацій. Але імхо редакція інфопорну занадто заганяється у своїй благородній боротьбі проти „плацебо для народу”. У зв’язку з цим хочу виступити, як це сьогодні не регресивно виглядає, у захист релігій та за зміну редакційної політики стосовно релігії та релігійних організацій. Ось чому:

по-перше, — говорити про релігію (як і про будь-що інше) „добре” – заробляти гарну карму, говорити „погано”, з негативними емоціями, особливо з ненавистю і матюками – заробляти собі погану карму. Коли говориш і думаєш про щось погано, обтяжуєш ефірне та астральне тіла, — а це, паранауково доведено, доводить людину до стану, в якому їй важче опиратися болячкам, боротися з демонами лінні, тілівізора  та алкоголю; після смерті ці обтяжені „тонкі тіла” тягнуть „душу” „вниз”, до чортів і астральних лярв, які витворюють з душею всілякі непотребства.

Тепер серйозно, релігії – явище супер-палєзне. Поясню чому, базуючись на даних сучасних британських і українських учоних.

Розберемося, чим релігія є, а чим не є, бо обкладаючи її матюками, ми часто взагалі забуваємо, що таке релігія.

Є понад три сотні визначень релігії (кілька років тому в Інт-ті філософії навіть дисертацію з їх описом захистили), але основне в них – пам’ятати, що релігія це не віра в щось (як би нас в цьому не запевняли!), а шлях, звязок з Богом, Самістю, Кращим-у-Собі. Релігія – не релігійна організація і не власність релігійних організацій. Можна бути релігійним, не ходити в церкву і бути невіруючим одночасно (на мою думку, це єдине здорове ставлення до більшості релігійних систем). Найпрактичніше у ставленні до релігії – відкинути зайву мішуру і сприймати її просто як набір методів зробити себе кращим або ж, словами Класика, „подолати в собі поца” (у грецькому тексті Євангелія Ісус Христос каже, що він є μέθοδος, метод трансформації себе).

Релігія — це не тупа й бездоказова „віра в надприроднє”. Чи в „підприроднє”. Це — те краще, що в нас є, те почуття правди, рішучості й творчості, яке підштовхує нас змінювати на краще себе і світ.

Основа релігії – індивідуальний релігійний досвід, який, постаравшись, може отримати кожен, а не релігійна ієрархія та породжувані нею маразмування чи замкнені на собі догматичні побудови.

Чим займаються справді релігійні люди? Основні їх заняття – самопізнання і служіння Богу. Коли людина заглиблюється в релігію, все інше виявляється просто менш цікавим. У процесі, як помітив Пєлєвін, релігійні люди „дико пруться” (є така наука „психологія релігії”, яка показала, що люди, які сягли високого рівня релігійної практики – хоч індуїської, чи буддиської, християнської, ісламської, чи якої іншої, майже увесь час перебувають в екстазі – тому їх так важко виманити з їх печер та інших ничок і змусити вести себе як „нормальні громадаяни”).  Таким чином, релігії — це системи Роздупління (сиріч звільнення від ДУПИ, в якій відбувається екзистенція більшості homo sapiencів), хай вміють їх так використовувати зараз лише одиниці.

Релігія не тотожна релігійним організаціям. Навіть шкідлива діяльність релігійних організацій, які найбільше задрочують українських інтіліктуалів „доставляють” мешканцям інтернету – різноманітних християнських церков – не є продуктом власне релігії, а сумним наслідком бюрократизуючої діяльності апостола Павла. Релігійні люди не беруть участь в хресних ходах „проти кодів” чи за „Вибір-2004” – у таку діяльність ієрархія легко заманює людей віруючих, але не релігійних – останнім, до речі, ще в повчаннях ранньохристиянських отців-пустельників рекомендувалося „триматися подалі від єпископів і жінок”.

Але навіть релігійні організації, при всій їх схильності впадати у гріховну й політичну діяльність, здатні робити щось хороше – наприклад крішнаїти годують малозабезпечених, на яких „забила” міська влада, протестанти іноді допомагають ін’єкційним наркам злазити з залежності, перетворюючи їх в покірні, але соціально нешкідливі зомбо-овочі.

Функції релігії

У релігій є кілька функцій, корисних для збільшення всезагального блага. Мабуть, найважливіша з них для суспільства — психотерапевтична.

До появи сучасної системи психотерапії (яка, до речі, досі має дуже низьку  ефективність) у християнській цивілізації (принаймні в тій її частині, яка не прийняла протестантизм) її роль досить ефективно виконувала „пастирська психологія” –  у кожному приході священник, серед всього іншого, виконував функції психотерапевта – інтерпретував сни, давав поради, приймав сповідь (сповідь дає зняття психічної напруги, стресу. Ступінь полегшення прямо пропорційний щирості каяття у вчиненому\накрученому. У подібний стан потрапляє істота після вдалого закінчення курсу психоаналізу, чи якої іншої форми сучасної психотерапії).

У царині індивідуальної психокорекції – тим хто хоче „зробити себе кращим” – навчитися контролювати гнів, лінь, роздратування, та інші психічні феномени, які заважють отримувати радість від життя – релігія дає перевірені тисячоліттями ефективні техніки. Фактично, все, що пропонує для боротьби з цими станами сучасна психологія – так чи інакше взято у релігій.

Ніхто досі не відмінив і улюблену марксистами „компенсаторну функцію релігії”,  виражену в сентенції про опіум народу. Тільки сентецію цю варто сприймати не в негативній, як то було заведено в совку, конотації, а навпаки – борячись з „опіумом” марксизм не зміг запропонувати більш ефективну компенсаторну систему, нищення релігії тільки погіршило психічний і морально-духовний стан „звільненого” від релігії селянства, та, частково, пролетаріату. „Середній” людині потрібне втішання та відновлення втраченої гідності, які надає релігія. Без компенсаторного „механізму” в суспільстві наростає відчуженість, агресія, стреси і т.п.

Ще одна позитивна риса релігійних систем — комунікативна, вона створює почуття єдності учасників соціуму за допомогою спільної ідеологічної платформи – і долає байдужість, одну з основних проблем сучасності. Ще в ХІХ столітті люди, пов’язані системою належності до парафії, хоч трохи знали один одного, була внутрішньопарафіальна комунікація, обговорення локальних проблем. Сьогодні ми часто не знаємо сусідів не лише по мікрорайону, а й по поверху – замість мінімального недільного спілкування, коли всі збираються для „справляння культу” – хто — щиро, хто — бо „так всі”, сьогодні ми самотньо тонемо у віртуальній реальності зомбоящика, реалізуючи ілюзорну свободу вибору соціуму, що „подолав” релігію.

У підручниках описується ще й світоглядна функція релігій. Малоактуальна зараз (релігійний істеблішмент на цьому фронті майже повністю програв науковому), вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більше того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в природі та суспільстві. Все ж, іноді релігійний світогляд ще може запропонувати більш-менш здорові рішення глобальних проблем, з якими нездатна справитися наука лінк на будд-екон-шумахера. Наукова спільнота, як не намагалася, так і не змогла забезпечити рішення усіх світоглядних проблем людства – навіть навчити всіх найпримітивнішим „науковим” уявленням про місце людини в часо-просторі та його найпростіші закони, недаремно майже 20% американців вважають, що Сонце крутиться навколо Землі

Ну й, нарешті, аксіологія — релігії пропонують вибір цілі життя на будь-який смак, і працюють для багатьох людей, навіть якщо інші ввважають працю над досягненням релігійних цілей ілюзорною. Але чим не ілюзорні цілі офісного планктона, який бере двадцятирічний кредит на квартиру й машину, сподіваючись на час закінчення виплат вже стати CEO? Причина багатьох стресів і життєвих розчарувань міських жителів якраз і полягає у відірваності від традиційної аксіології яка керує життям релігійних спільнот.

Релігії дають людям ідеали й цілі до яких можна, якщо є таке бажання\потреба, прагнути і ставити кращим. Без релігії, кількість таких цілей зменшується, а соціум скочується в ідеалізацію грошей і матеріального споживацтва. Знищення релігії знижує соціальну інтеграцію – люди, які ходять в церкви, навіть якщо частина з них веде „подвійне життя” – займається інтелектуальним самообманом, юзає показову релігійність для само-піару, не дотримується релігійних приписів, все одно — позитивніші для соціуму, ніж повністю опущений і декласований пролетаріат, в якого залишається дуже мало стримуючих факторів (знов-таки — типу релігії) щоб не впадати у трешню, деструктивну діяльність і знищення себе й навколишнього середовища.

У мене ще й до всього виникає підозра, що в редакцію Інфопорна проник страшний ретровірус атеїзму. Вірус цей — зло велике – тому що викликає в людському розумі самообман – ілюзорну впевненість у власному знанні всього. З точки зору чистої логіки позиція атеїста така: „я знаю, що Бога нема”. Гносеологіно це значить:

„я пізнав увесь світ і знаю, що Бога там нема”. (Навіть у арістотелівській логіці, не кажучи вже про сучасні, з такого засновку не можна робити узагальнення, що Його нема взагалі – може Він якраз поза пізнаним нами світом і сховався). Людина, яка дозволяє собі казати „Бога нема” – або занадто високо оцінює свої когнітивні здібності, або є самими Богом (пам’ятаємо – один з його атрибутів у класичній християнській теологіїзнання всього).

Якщо ми не знаємо, чи Бог є, і хочемо бути логічно чесними з собою, ми скажемо не „Бога нема”, бо навряд чи хто з людей пізнав увесь світ, щоб знати, що Його там нема, а „я не знаю чи Бог є”. Або „я не маю когнітивного досвіду, який беззаперечно довів би мені факт існування Бога.” Еволюція до такої позиції з „Бога нема” – вже ознака видужання від аццького віруса. Ця (інтелектуально послідовніша) стадія зветься „агностицизм”—розуміння того, що на даному етапі розвитку ми не можемо „об’єктивно” встановити чи Бог є, і розуміння того, що індивідуальне релігійне переживання може бути істинним лише для суб’єкта, який його пережив.

Отже, рекомендована позиція агностика значно здоровіша, ніж позиція атеїста (особливо – порівняно з позицією „атеїста войовничого”, яка взагалі є повним аццтоєм).

Ну, й маленький секрет наостанок – насправді, питання про існування Бога взагалі не є визначальним для ”релігії” чи релігійності, чи для індивідуального Спасіння – так вчить буддизм  – найстарша і найбільш мирна зі світових релігій.

Опубліковано: http://infoporn.org.ua/materials/articles/Apologiya_religii/43786

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.
  • http://www.facebook.com/profile.php?id=100005279443396 Gemma Age

    Харє Крішна )))