Микола Амосов: польова хірургія, виживання в совку і релігія

Nikolaj Amosov  PPG2266 ili Zapiski polevogo hirurga Микола Амосов: польова хірургія, виживання в совку і релігія

Усім, кого цікавить тема військової медицини, раджу “ППГ-2266”, воно ж “Записки полевого хирурга” М.Амосова.

Інша війна, інші люди, інша реальність – сталінізм у зіткненні з гітлеризмом, але відсоток смертності поранених у ту війну (коли розрахований на 200 людей госпіталь міг отримати за добу 600 поранених, частина з яких доставлялася кінним транспортом) був нижчий, ніж через 70-75 років у нас на початку АТО з усіма сучасними засобами зв’язку, вертольотами і т.п.
Чому так? Читаємо Амосова.

Текст цікавий не лише з військово-медичної, а й з культурологічної та історичної перспектив: як мислила, як почувала себе творча, оригінальна, талановита і освічена людина в радянській Системі, як жила зі знанням, що по її родичів одного дня прийшла “пролетарська справедливість”, після чого вони зникли назавжди, і як ця людина працювала в умовах, які сьогодні здаються нелюдськими.

Миколу Амосова, молодого лікаря, покликала у військову хірургію війна з Німеччиною. Більше чотирьох років він провів у польових госпіталях, надавши допомогу тисячам і тисячам поранених. Щоб мінімально уявити, як це все виглядало у другу світову, достатньо однієї цитати з ППГ-2266: “Моя база – телега операционной.”

Отримавши роботу у військовому польовому госпіталі, а потім і очоловши його, Амосов зміг організувати роботу в умовах панічного відступу радянської армії взимку 1941, 1942, і наступного наступу аж до Берліну. Як це відбувалося? – “Работали нашу обычную норму – 18 часов…. Учимся лечить огнестрельные переломы”.

Амосов лаконічними реченнями змальовує вічну етичну проблему військового хірурга: “Как сопоставить “цену” конечности и жизни? Рано ампутируешь – калека, запоздаешь – покойник…” На вирішення цього питання, яке в умовах тогочасної війни могло поставати перед хірургом десятки разів щодня, відводилися миті, придавлені вагою жорстокого військового правила ефективності: “Поранені в кінцівки мають право помирати лише після ампутації”.

Oсобисті якості Амосова і сьогодні можуть бути гарним прикладом для наслідування: ця людина вирізнялася навиком дивовижної концентрації – “за два месяца ожидания написал еще одну — третью уже — диссертацию о ранениях коленного сустава” та впертості – коли першу дисертацію не прийняли, написав другу. Він експериментує, знаходить нові рішення: “Миллионы людей находятся сейчас в более тяжких условиях. Так что делай свое дело – и без сантиментов”.

При цьому Амосов дуже скромно і обережно ставився до кар’єрного зростання: “Я свято следовал правилу М.А.Булгакова: “Никогда, ничего не проси”.

У того покоління теж була своя боротьба з Системою – своє повстання проти застарілих догм і концепцій, і вони її вели, в рамках, які вважали можливими під “гегемонією пролетаріату”. Це стосувалося й польової медицини, в якій було багато розумного і корисного, але було й ретроградне і застаріле. Врешті-решт, був авторитет світил “соціалістичної медицини”, повстання проти якого могло мати погані наслідки, і були старі інструкції, на кшталт зашивання ран перед етапом довготривалої евакуації: Практика войны показала: в медсанбате иссекут рану, зашьют, эвакуируют, а пока раненый придет в госпиталь, где перевязка, – уже газовая, уже ампутировать нужно. А то и поздно..

Образи Другої Світової

ППГ-2266 — пірнання у зовсім іншу культуру Радянського Союзу у війні, інший побут, техніку, зв’язки між людьми і речима, ніж видаються людині цифрового світу через сімдесят років. Наприклад тривалість госпіталізації в бойових умовах часто залежала не лише від стану рани, а й від обстановики на фронті та навантаження на госпіталь.

Ось невеличкий нарис спрощеної роботи медкомісії в умовах екстренної мобілізації:
Солдат вызывают из коридора по фамилиям, секретарь проверяет, когда проходил медкомиссию. Если давно – посылает к врачам, если недавно – спрашивает:
– Здоров? Служить можешь?
– Могу.
Штамп – и конец. Принят.

Як виглядали села після звільнення Червоною Армією:
В сожженных деревнях люди живут, как кроты в норах: видны сугробы, из которых торчат железные трубы с лентами жидкого дыма…

До речі, Амосов описує цікавий феномен падіння “духу” після перемоги над німцями – ніби заряд пропагандиської батарейки, який чотири роки штовхав людей на подвиги проти фашистів, сів і кампанія проти Японії сприймалася як “нудна”: “исчезла главная связь между людьми – работа, великая общая цель – победить!”

І, звичайно ж, спецслужби, досвід співіснування з ними у просторі, де будь-яка помітна людина обов’язково потрапить у приціл… Коротше, ось досвід виживання принципової людини у совку, де попри війну пам’ять про доблесть апарату насильства і жах 1937-го висіли над кожним:
“особист”, который “курирует” наш госпиталь, вел со мной доверительную беседу: о врагах народа, шпионах. Я выражал удивление: “Неужели? В самом деле? Вот сволочи!” Отлично знал, куда клонит…
– Не хотите ли помочь нашему общему делу?
Не буду восстанавливать разговор. Ответил вежливо:
– Я бы с дорогой душой… Но – не могу. Убеждения не позволяют, моральные установки…
Он был разочарован. Но подписку о неразглашении разговорa взял. В этом я не отказал. Побоялся. Так что “заседание продолжается, господа присяжные заседатели”. Вот с войной покончат и начнут новый заход…

Сподобався характер Амосова – не лякатися, а якщо й лякатися, не показувати – “тримати фасон”: Лежу на своем бушлате под кустом и размышляю о вчерашней бомбежке. Я, по честному, не ощутил страха. Нет, я еду на войну не для геройства. На черную работу для Родины, без фразы. Но попутно – хирургия. Наверное, это единственная военная работа, полезная и для мира.

Ставлення Амосова до релігії.

Хоча в ППГ-2266 ставленню Амосова до релігії приділено мало уваги (однак слово бог в тексті раз зустрів: Можно переносить тех оперированных. Но бог против нас. Небо совсем затянуло тучами, и дождь вот-вот хлыне.), релігієзнавця не можуть не зацікавити релігійні погляди і уявлення цієї світлої особистості. В автобіографії Амосов пише, що в молодості захоплювався науковою парапсихологією.
Стосовно, медитації та релігійних психотехнік (які Амосов зустрів на вриванні цього явища в пост-радянський простір на початку дев’яностих) лікар зробив такий висновок:

Может быть попробовать сменить ориентиры? От реализма – в мистику, в религию? Стоять в храме со свечечкой? Или всякие-там – медитации, “разглядывать собственный пуп”… Заглушить интересы и умереть еще до смерти. Бр…р!
Нет, это не по мне. Я не изменю своей позиции. Рассуждая от науки, всегда считал, что чрезмерная концентрация активности (методами психотехники) на одной модели – мысли, вредна для творчества. Чтобы метафоры роились в подсознании, и иногда выдавали хорошие идеи, возбуждение должно “гулять” по коре мозга. Поэтому не следует создавать в сознании один очаг концентрации активности, тупо повторяя молитву или заклинание. Доказательства? Пожалуйста: Что дали для прогресса, рациональной науки восточные мудрецы, йоги? Ничего! Схемки, что нарисованы индусами в “Махамбхарате” – это же жалкая пародия на физиологию.
Поэтому – оставим все как есть, не задумываясь о конце и не боясь деградации разума: читать, думать, .. не забывать…

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , . Bookmark the permalink.