Інкультурація ISKCON в Україні – погляд з середини

 

img 54b442a853a76 Інкультурація ISKCON в Україні   погляд з середини

Спроба аналізу проблем інкультурації кришнаїтів в українське суспільство отримала відповідь, яка показує, що українські вайшнави не лише вміють (якщо хочуть) писати українською, а й здатні підтримувати дискусію на належному рівні. Надзвичайно цікавий погляд з середини сучасної високоінституалізованої НРТ: як молоді й ініціативні ісконівці  бачать виклики, що вітчизняні реалії ставлять перед їхньою традицією.

Важко говорити про українських кришнаїтів як про однорідну групу людей, з однаковими поглядами на те, що відбувається довкола. За своїм соціальним походженням – це люди зовсім різні – від колишніх хуліганів до респектабельних багатіїв – і кожен сам визначає, наскільки глибоко він занурюється у духовну практику на даний момент. ISKCON– це швидше зріз українського суспільства.  Реакція відданих на теперішню війну – доказ цьому. Багато-хто просто пересварився між собою на інтеренет  форумах. Одні бачать в Путіні зловмисника, інші –  захисника релігії. З українською мовою ситуація  схожа, хтось нарікає на те, що немає достатньо перекладів українською, комусь –  байдуже.

Російською книжки друкувати дешевше. Лекції ж звучать  російською через те, що багато ініціюючих гуру – або росіяни, або іноземці, які проповідують на всьому просторі колишнього СССР і їх перекладають на російську, орієнтуючись на весь цей простір в цілому, для якомога ширшого кола людей.  Напевно, проповідь в західному регіоні  України і справді була б ефективнішою, якби український ISKCONне був  таким російськомовним. Хоча, на приклад, карпатський фестиваль «Гауранга», на який в цьому році зібралось близько тисячі відданих – це україномовна подія. Ми власними силами потрохи перекладаємо «Вислови Шріли Прабхупади про сільське життя»  та дублюємо фільм Гюннара  Раймана (Шрі Бхактівайбхави Махараджа) «Загублено село». З українськими глянцевими журналами і україномовною  літературою все таж ситуація. Чим більше людей докладатиме зусиль, тим більшим ставатиме україномовний простір.

img 54b407fb045d5 Інкультурація ISKCON в Україні   погляд з середини

Гададхара дас  (уродженець Рязані) отримує титул «пандіта» (знавця древніх писань) за те, що 8 років досліджував  древні санскритські тексти, які залишив по собі Мадхваачаря (1238–1307) , живучи на березі Ганги в аскетичній хибарі.

Багато з членів нашої організації в Україні (як і в інших екс-радянських країнах) люблять віднаходити ведичні корені слов’янської культури. Зрештою, це допомагає ефективно проповідувати серед людей, яким подобаються спільнокореневі із санскритом слова в рідних їм мовах, яким приємно,  що козацький оселедець нагадує вайшнавську шикху.  З іншого боку, як влучно зауважують наші старші американські брати з першого покоління учнів Шріли Прабхупади, міфи про, те що Україна – батьківщина аріїв та «ісконність» рускіх вєд, просто відлякують від ISKCONлюдей, котрі не забувають, що ті ж нацисти також вважали себе  справжніми арійцями і виставляли древню ведичну  символіку на своїх знаменах.

Неправда, що українські кришнаїті не спішать з візитом до Індії. Якщо з’являється зайва копійка, вона неодмінно відкладається на подорож до Святої Дхами. В січні щороку з України виїжджають групи паломників, які подорожують Бхарата Варшою за наперед складеною програмою і маршрутом . Як правило, спочатку це – Джашганатха Пурі, потім  – Маяпур, і на прикінці –  Вріндаван. Вони їдуть в гості до  ISKCONівских індусів та білих кришнаїтів, які живуть в святих місцях.  Спілкуватись  із незнайомцями просто немає часу, це ж не туристична прогулянка, а паломництво.

img 54b4086ac8e24 Інкультурація ISKCON в Україні   погляд з середини

Хануман дас бабаджи (найстаріший бабаджи у Вріндавані) благословляє Індрадюмну Махараджа (учня Прабхупади, учасника в’єтнамської війни)

Зрозуміло, що в  Індії, батьківщині духовності, слідувати прописаним в «Харі-бхакті віласі» Гопали Бхати Госвамі стандартам етикету та зовнішнього вигляду, простіше. В Україні ж у дхоті взимку не походиш – і холодно, і  засміють. Проте є віддані, котрих холод не зупиняє.  Знову ж таки, кожен  сам, порадившись із старшими, вирішує, якою мірою слідувати стандартам сад-ачару та панчаратрікі (вайшнавський етикет, стандарти поклоніння та чистоти). Ці стандарти  Господь Шрі Чайтаня Махапрабху установив через  Гопалу Бхату, щоб у вайшнавів Калі Юги були сприятливі для  духовного поступу умови.  Для західних  людей Шріла Прабхупада ці стандарти понизив, враховуючи нашу неврівноваженість та моральну деградацію,  і обов’язковими залишив тільки щоденні 16 кругів маха- мантри (про результат від  зміни звуків при повторенні маха-мантри можна детально  прочитати у «Харінама Чінтамані» Бхактівіноди Тхакура) і 4 регулюючі принципи. Є віддані, котрі строго дотримуються стандартів, вивчають санскрит, по три години щодня поклоняються божествам, а когось не вистачає і на 4 регулюючі принципи. Хтось живе у Вріндавані, а хтось повторяє мантру в душній маршрутці по дорозі на роботу. Навіть невелике просування вперед шляхом бхакті йоги, залишається недоторканним на духовному балансі  живої істоти. Ми завжди можемо повернутись до того місця, на якому закінчили, і продовжити свою подорож назад додому, в духовний світ. І це лише одна з багатьох переваг вайшнавської практики. Практикуючи свідомість Крішни, ми не ставимо під сумнів інші засновані на богооткровенних писаннях релігії та імперсональні духовні практики,  ми, просто вважаємо, що в теперішню епоху наш шлях – найефективніший. За словами Шріли Прабхупади, замість того, щоб підніматись до Господа сходами, ми обираємо ліфт.

img 54b408c3b160d Інкультурація ISKCON в Україні   погляд з середини

Шрі Радханатх Махараджа у релігійному діалозі із матір’ю Терезою, Далай Ламою XIV, Б.В. Пурі Махараджем

Шріла Прабхупада часто говорив, про те, як ведичні часи описано у священних писаннях, порівнюючи їх з теперішньою промисловою цивілізацію. Ведична цивілізація – це життя в гармонії з Господом та іншими живими істотами. Теперішня ж цивілізація заснована на вбивстві тварин та егоїстичних  інтересах атеїстів.  Ведична культура – це турбота про корів, старших, жінок дітей та браманів (священників). Сучасна ж капіталістична культура – це невгамовна гонитва конкуруючих між собою індивідів за насолодою та комфортом. В ведичному суспільстві було прийнято, що людина за своє життя проходить поступовий  духовний шлях: починає  з періоду учнівства, потім –  сімейне життя, після 50-ти років  –  відхід від справ і поглиблена духовна практика. Вершиною ж життя вважалось  мандрівне відречення.  Сучасне суспільство це, за словами Прабхупади, суспільство  котів та собак, де вершиною життя вважають молодість, а свою  старість люди проживають самотньо в розпачі від навколишньої пустоти та безцільно згаяного часу.

Втілити ідеали ведичного суспільства важко і членам ISKCON.  Чого вартий лише високий процент розлучень серед вайшнавських сімей. Шріла Прабхупда радив своїм учням селитись подалі від великих міст і там займатись сільським господарством і доглядом за коровами. Зараз у світі не так багато процвітаючих  вайшнавських сільських поселень. А в Україні з цим взагалі сутужно  – людям важко організуватись в тривке поселення. Після міста звикнути до сільського життя – нелегко. Плоди зусиль приходять з часом. Не останню роль тут відіграє і радянський підхід до організації, та зневажливе ставлення до села, яке комуністи плекали серед міських трударів та інтелігенції. Плюс – не так просто людям різного соціального походження злитись в одну сільську родину. Як показало проведене у 2009 році опитування, по світу вайшнавські поселення швидше виживають, ніж розвиваються. Проте, на приклад, Нью Враджа Дхама, поселення в Угорщині, де проживає близько 120 сімей, було визнано Єврокомісією, як ідеальна модель еко-поселення.. За 30 років вайшнави посадили там 800 тисяч дерев 700 видів, обробляють землю волами, уже на 80% не залежать від сучасної  промислової цивілізації.

img 54b409155a608 Інкультурація ISKCON в Україні   погляд з середини

Шріла Прабхупада в Москві (1971 рік)

Тому і західна міська культура не дуже цікавила Прабхупаду,  і знайомитись під час свого візиту до Москви з архітектурою він також не спішив. Однак,  кілька днів в столиці Радянського Союзу Прабхупаді вистачило, щоб вловити дух місця. За його словами, радянські люди – сірі та подавлені.

Проте саме на розвалинах колишньої імперії вайшнавскький рух розвивається особливо динамічно. Бхактівінода Тхакур (батько духовного вчителя Шріли Прабхупади) ще на при кінці 19 ст. говорив про те, що саме на наших теренах вчення Шрі Чайтанї почне по-справжньому приживатись поза межами Індії.

If you found an error, highlight it and press Shift + E or Alt to inform us.


Tagged , , , , , , , , . Bookmark the permalink.